Заборона пропаганди здорового глузду від Турчинова

anticommunist norskД.Г.

На сайті Верховної Ради з’явився текст законопроекту про “заборону пропаганди комуністичної ідеології”, внесеного депутатами від “Народного Фронту” – екс-спікером, а нині головою РНБО Олександром Турчиновим, “тим мутним парнєм з гвинтівками на Майдані” Пашинським і видатною медіа-активісткою Вікторією Сюмар. Чомусь до авторства не допустили “білого вождя” Андрія Білецького, який перебуває в дуже приязних стосунках із цією партією – втім, можливо, він якраз зараз готує альтернативний законопроект на цю ж тему.

Текст закону складений більш грамотно, ніж у законопроекті “свободівців”, зокрема присутнє визначення комуністичної ідеології. На думку авторів документу, це

“система уявлень, ідей і поглядів, заснованих на теорії класової боротьби; диктатурі одного соціального класу над іншими; створенні тоталітарної держави; порушенні прав і основоположних свобод; запереченні права народів і націй на самовизначення; невизнанні права приватної власності на засоби виробництва; встановленні однопартійної системи управління; насильницькому поваленні державного ладу”

Таке визначення – це краще, ніж ніякого, але до нього, звичайно, виникає купа запитань. Якщо під “комуністичною ідеологією” розуміти лише повну сукупність усіх названих ознак, то можна розслабитись: її не сповідує взагалі ніхто. Якщо ж достатньо лише одного пункту з наведеного списку – то масові посадки загрожують усьому політичному спектру України, від ультраправих до лібералів і ультралівих.

Припустимо, більшість нинішніх лібералів забули теоретичну спадщину своїх класиків і не визнають самого існування класів, класової боротьби та класової диктатури; але під статтю підпадуть усі прибічники неоліберальних реформ, які порушують права і основоположні свободи: право на охорону здоров’я, освіту, на соціальне забезпечення, на захист від безробіття та задовільну винагороду праці тощо. Більше того, автори цього законопроекту самі мали би стати першими жертвами свого дітища: вони прямо порушують ст.19 Загальної декларації прав людини – “Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів”. Ось так антикомунізм вимушений пожирати власних дітей.

Створення тоталітарної держави, звичайно ж, не є на порядку денному в жодної відомої мені української ліворадикальної організації – але це один із ключових програмних пунктів Українського Расового Соціал-Націоналізму – ідеології СНА та керівництва батальйону “Азов”. Є й інші ультраправі організації, яким загрожує позбавлення волі, та ще й приниження (“посадили за комунізм”). Те ж саме можна сказати і про встановлення однопартійної системи управління, і про диктатуру одного соціального класу (“лицарів”, “еліти” тощо), і, звичайно ж, про порушення прав і свобод – усе це норми, неначе спеціально виписані для того, щоб “закрити” вчорашніх ультраправих союзників “Народного Фронту”, ще й дискредитувавши їх перед “електоратом”.

Пункт про насильницьке повалення державного ладу є обвинуваченням на адресу практично всіх, окрім класичних консерваторів, яких в Україні немає. Про “право народу на повстання” дуже багато говорили протягом останнього місяця різноманітні ліберали, говорив про це і “народний фронтмен” Антон Геращенко – видатний адвокат неонацистів, відомий також фразою: “Якщо у бійця на спині витатуйована свастика, чиї права це порушує?”. Власне, для самих ультраправих, звичайно, це теж є важливим пунктом у їхньому політичному світогляді. Дивно виглядає пункт про заперечення права націй на самовизначення: його визнають і націоналісти, і ліберали, і леніністи, і сталіністи з маоїстами. Заперечують це право анархісти та частина лівих комуністів; на жаль, вони ще не є на сьогодні настільки впливовими в Україні, щоб заслужити репресії.

Присутнє в законопроекті визначення комуністичної символіки: “державні прапори та герби СРСР і УРСР, прапори або інша атрибутика, в якій відтворюється поєднання серпа та молота, зображення діячів комуністичного режиму; пам’ятники діячам комуністичного режиму або подіям, пов’язаним з антиукраїнською комуністичною діяльністю (за винятком пам’ятників, пов’язаних з визволенням України від німецько-фашистських загарбників або з розвитком української науки та культури); назви вулиць, площ, підприємств, установ та організацій, у яких використані імена діячів комуністичного режиму, назви СРСР, республік СРСР, УРСР, назви, пов’язані з комуністичними партійними з’їздами тощо (за винятком назв, пов’язаних з визволенням України від німецько-фашистських загарбників або з розвитком української науки та культури)”.

Тобто, під загрозою будь-яке сполучення серпа і молота. Окремо варто відзначити пам’ятники та інше вшанування “діячів комуністичного режиму”: очевидно, до них належать міністр освіти УРСР Павло Тичина та десятки інших національних героїв, яких тепер треба викреслювати з підручників? Ця думка прийшла в голову і авторам законопроекту, тому в ньому з’явилось зауваження в дужках про винятки. Щоправда, сформульовано воно так, що напрошується єдиний логічний висновок: визволення України від німецько-фашистських загарбників і розвиток української науки та культури – це антиукраїнська комуністична діяльність.

Якими будуть наслідки прийняття цього законопроекту? Якщо відкинути версію про намір “злити” Геращенка, Мосійчука, Білецького та інших, то скоріш за все закон написали “щоб було”. В народі не люблять “комуністів”, до того ж заборона “тоталітарної символіки” – це прогресивний східноєвропейський досвід; чому б не написати закон, від якого шкоди не буде, а політичні бали якісь та й додадуться? (До речі, цікаво, що автори відмовились від ідеї забороняти разом комуністичну і фашистську символіку – інакше довелось би щось робити з татуйованими спинами бійців, “вовчими гаками” та “чорними сонцями”, які впевнено входять до праволіберального мейнстриму).

На практиці, звичайно, це політичне “баловство” дасть підстави для цілком реальних переслідувань. Учора до страйкуючих працівників “Київпастрансу” вже навідувались співробітники СБУ. Шахтарів, які в Кривому Розі тимчасово окупували офіс “Метінвесту” (причому з патріотичних міркувань), затримала міліція. В Росії питання про зарплатню керівника “Роснєфті” назвали “комуністичною пропагандою”. Цей передовий досвід із задоволенням переймуть українські правоохоронці, нещодавно додатково підсилені неонацистами з лав того ж таки “Азову”. Страйк – це зазіхання на приватну власність; агітація трудящих – це намагання повалити державний лад; а якщо до цього додається ще й мінімальний політичний аналіз, то готова кримінальна стаття. Десять років для членів організації, яка будь-чим не догодила місцевому або центральному начальству.

Вам также может понравиться...