Український зігафолк

Назар Шешуряк
zigafolkafisha“Український зігафолк” – це дуже просто. Це про патріотизм, чорнозем і поклик крові. Вся країна кричить “смерть ворогам” і співає гімн – ну то навіщо ховати зігу в кишеню і соромитись? Не треба соромитись, давайте будемо чесні з собою.

Відкриття виставки було чудесним: під стелею літали зіги, на експонатах спали п’яні жінки, один відвідувач несанкціоновано продемонстрував портрет Бакуніна і свій білий необрізаний, самогон з Путивля теж всім дуже сподобався. Виставка, однак, не протрималась навіть до понеділка: #всепогано, #злийлендлорд, #посттравматичнийсиндром, #вибачтевимітайтесь.

Скандалити і ображатися ми не хочемо, вимітайтесь так вимітайтесь. Інша справа, що ми запланували ще різні цікаві події-заходи-концерти, і так бездарно закривати виставку, яка мала тривати три тижні, не хочеться. В якому форматі будемо продовжувати – ще невідомо, але щось точно буде.

Листівка, яку роздавали на відкритті:

Учасники виставки пропонують свої інтерпретації «нової сакральності», що проростає крізь чорнозем.

Зігафолк — це фалічність стягів на блокпостах. Сергій Мельниченко представляє серію фотографій «Блокпост» з проекту «Воєнкомат».

Андрій Сігунцов підготував серію колажів, що обігрують образи нових українських героїв і естетику «низового фолку» ХХІ століття, а також серію малюнків «Любов і смерть».

Антон Слободенюк та Ніка Барциховська відтворили маски, які використовував у своїх ритуалах кривавий націоналістичний культ, що діяв на Київщині у 1990-ті роки.

Картина Кобенка «Мій пес» — своєрідний портрет українського езотеричного підпілля (мертвого, живого і ненародженого).

Інсталяції Назара Шешуряка присвячені мертвим героям і живим зрадникам. Зрадники віддали для виставки свої повістки в армію з автопортретами. А герої тим часом кидають на нас, живих, принциповий і сповнений жалю погляд, але залишаються глухими до наших молитов.

Євген Березницький висловився про всю цю смішну ситуацію наступним чином:

“Я очень сожалею, что проект не был понят и агрессивное отторжение
получило заряд от нежелания всмотреться и воспринять истинный месседж
кураторского проекта. Я бы даже сказал, что послание ударило в самую
точку, обнаружив абстрактного носителя критикуемых ценностей. Эта
выставка, вопреки мнению обывателя, была направлена не на пропаганду
правых идеологий, а, напротив, указывала на огромную опасность
соскальзывания общества в темное время, освещаемое факелами
марширующих фанатиков. Любые оговорки про “не время для таких
высказываний” я нахожу опасными, – потому что реагировать на
противоречивые тенденции в обществе следует немедленно, чтобы потом не
пришлось бороться с большей бедой.

Выставка была закрыта по инициативе собственника помещения, и для того
чтобы не превращать этот инцидент в грубое противостояние, я принял
решение закрыть выставку и попросил художников самостоятельно
демонтировать ее”

You may also like...