Дмитро Десятерик,‭ «‬День‭»
‬спеціально для‭ «‬Нігіліста‭»

На днях стало відомо,‭ ‬що‭ “‬Людина з кіноапаратом‭”‬ Дзиґи Вертова‭ ‬(1929‭)‬ посіла першу сходинку найавторитетнішого рейтингу найкращих документальних фільмів всіх часів,‭ ‬оприлюдненого Британським кіноінститутом.‭

Чому ж картина‭ ‬85-річної давнини здобула таке визнання‭?

Задум належить оператору Михайлу Кауфману,‭ ‬який запропонував Дзидзі Вертову,‭ ‬що переїхав до відносно ліберальної України у пошуках порятунку від московської цензурної задухи,‭ ‬створити‭ «‬щоденник кінооператора‭»‬.‭ ‬Зйомки відбувалися здебільшого в Одесі,‭ ‬також у Харкові та Києві.

З перших кадрів зрозуміло,‭ ‬що це фільм-маніфест.‭ ‬З’являються‭ ‬титри:‭

БЕЗ ДОПОМОГИ НАПИСІВ‭
БЕЗ ДОПОМОГИ СЦЕНАРІЮ‭
БЕЗ ДОПОМОГИ ТЕАТРУ

і пояснення:

‭«‬Ця експериментальна робота скерована на створення дійсно міжнародної мови кіна на основі її повного відокремлення від мови театру і літератури‭»‬

Відповідно,‭ ‬Вертов позначає себе не‭ «‬режисер‭»‬,‭ ‬а‭ «‬автор-керівник експерименту‭»‬.

Фільм‭ ‬починається фантасмагоричним епізодом:‭ ‬на велетенську кінокамеру,‭ ‬наче на‭ ‬будівлю,‭ ‬видирається людина зі своїм апаратом на тринозі.‭ ‬Так стверджується масштаб наміру:‭ ‬кіноапарат є співтворцем‭ (‬під кінець камера оживає і починає рухатися самостійно‭)‬,‭ ‬не просто інструментом,‭ ‬а уважним і всемогутнім кінооком.‭

Спочатку Вертов окреслює місце дії.‭ ‬Порожні вулиці.‭ ‬Вітрини з застиглими манекенами.‭ ‬Сплячі люди.‭ ‬Поступово місто прокидається.‭ ‬Відкриваються жалюзі й двері,‭ ‬на вулиці виїздять машини,‭ ‬тротуари наповнюються пішоходами.‭ ‬Камера Кауфмана зазирає всюди‭ – ‬в магазини,‭ ‬в контору з реєстрації шлюбів та розлучень,‭ ‬на фабрики,‭ ‬на пляж,‭ ‬на стадіон,‭ ‬у парк розваг,‭ ‬ганяє наввипередки з кінними колясами,‭ ‬каретами швидкої та пожежними машинами,‭ ‬спостерігає за похоронами і пологами у сміливій навіть за сьогоднішніми мірками сцені,‭ ‬коли немовля виймають з породіллі на наших очах.

Життя міста передане з заворожливою винахідливістю.‭ ‬Це чиста насолода рухом,‭ ‬не тільки рухом у кадрі,‭ ‬а й рухом кадру‭ – «‬Людина з кіноапаратом‭» ‬-‭ ‬справжній посібник з монтажу і операторського ремесла.‭ ‬Віртуозно володіючи монтажними ножицями,‭ ‬Вертов пише свою візуальну поему.‭ ‬Фільм пронизаний потоком‭ ‬яскравих візуальних рим:‭ ‬ряд вікон‭ – ‬ряд ліжечок у пологовому будинку,‭ ‬процедура розлучення в ЗАГСі‭ – ‬і розділений навпіл кадр проїзду на трамваї,‭ ‬коли вулиця під кутом відбивається у вікні трамваю,‭ ‬потоки води‭ – ‬й робота станків тощо.‭ ‬Машини у Вертова хіба що не танцюють‭; ‬блиск і рух деталей‭ – ‬це та індустріальна симфонія,‭ ‬яка вплітається ще одним потужним мотивом у його великий експеримент‭; ‬свою власну роботу Вертов теж включає сюди‭ – ‬демонструючи не тільки пересування Кауфмана,‭ ‬але й процес монтажу‭ ‬стрічки.‭ ‬Завдяки такій побудові не лишається жодного незначущого кадру,‭ ‬а весь фільм як довершене ритмічне ціле захоплює і веде за собою.‭ ‬Це дійсно тотальна мова:‭ ‬її вистачає на Ерос‭ (‬епізод з дівчиною,‭ ‬котра вдягає панчохи на початку,‭ ‬варта багатьох еротичних зйомок‭) ‬і на індустрію,‭ ‬на цивілізацію та природу,‭ ‬на‭ ‬життя і смерть,‭ ‬на час і простір.‭

Зрештою‭ ‬виявляється,‭ ‬що все,‭ ‬що ми бачимо‭ – ‬то вже показ готового фільму в кінозалі‭; ‬пролітають кадри з різноманітними реакціями глядачів.‭ ‬Інакше кажучи,‭ ‬авдиторія так само включена в твір як його частина.‭ ‬Отут ми повертаємося до маніфесту.‭

Вертов не був першопрохідцем кіномистецтва.‭ ‬Але він‭ ‬-‭ ‬перший,‭ ‬хто прямим текстом заявив про абсолют кіномови й досяг мети,‭ ‬віртуозно застосувавши всі доступні кінематографічні прийоми.

Якщо ми надаємо мові властивості абсолюту,‭ ‬це означає,‭ ‬що в такій‭ ‬мові‭ ‬кожне слово чи образ стає повноцінним аспектом реальності.‭ ‬Саме цього завжди безуспішно прагнули утопісти:‭ ‬спираючись на мову,‭ ‬створити нову,‭ ‬кращу реальність.

Вертову це вдалося.‭ ‬Він не просто змінив реальність за допомогою мистецьких образів.‭ ‬Він втілив її ідеальний,‭ ‬повноцінний варіант.

Згодом домогтися подібного вдалося хіба що настільки ж безстрашному експериментатору,‭ ‬генію французької‭ «‬нової хвилі‭» ‬Жан-Люку Годару‭ (‬він навіть на деякий час відмовився від власного режисерського імені,‭ ‬підписуючись у титрах‭ «‬група‭ «‬Дзига Вертов‭»»); ‬однак на це йому знадобилися десятки років і десятки фільмів.‭ ‬Вертов це зробив одним фільмом тривалістю трохи більше години.‭ ‬Перевершивши тим самим всіх теоретиків і практиків комунізму,‭ ‬яким безумовно вірив.‭

«Людина з кіноапаратом‭»‬.‭ ‬Фільм-утопія.‭ ‬Триватиме вічно.