Сьогодні 90-ті роки, які були забуті в період “стабільності”, з’являються в публічних дебатах лише в якості політичного опудала, покликаного відігнати будь-які думки про кардинальне перетворення взаємовідносин між людьми. Але крім жахів шокової терапії та розпродажу виробництва на металобрухт, це був ще й час народної наснаги та прагнення до змін. Жахи були привнесені в народний рух діями уряду і мафії, супутниці приватної власності на засоби виробництва. Погляд на політику як на процес самоорганізації відкриває нам іншу перспективу 90-х: десятиліття початку політики, свободи вуличних зібрань, вибуху культури, революції в мистецтві, нових освітніх установ, ослаблення медичного та психіатричного контролю, тимчасового скасування цензури… Все цге стало можливо не тільки за рахунок одухотворення людей, а й за рахунок відносно високого рівня освіти, достатньої кількості дозвілля, безлічі доступних громадських просторів, що опинилися в кінці радянського періоду в розпорядженні всіх бажаючих. Ці умови існування насьогодні вже втрачені. Досвід французького колективу Тарнак – це досвід створення таких умов, саме зараз, всупереч неоліберальній політиці уряду. Це спроби створення життєвих просторів, що дозволяють відбутися тому захоплюючому і розкріпачуючому досвіду спільноти, який ми загубили разом з 90-ми.

Політичне мистецтво, не будучи ні конвенційним мистецтвом, ні класичною “політикою”, а практикою їх сходження в ситуації боротьби, помітне на двох рівнях. На рівні рухів, що  розвиваються в певних ситуаціях: Ситуаціоністській інтернаціонал в травні 68-го, Московський акціонізм 90-х, рух #Окупуй з відкритою датою… А також на рівні конкретних вчинків, промовлених слів, створених зображень чи обставин, організації простору… Конкретні, унікальні форми політичного мистецтва народжуються з ситуації, в якій вони відбуваються, тому що політичне мистецтво відбувається, опираючись на могутність колективу, яка не переноситься в готових формах з однієї ситуації в іншу, а тісно пов’язана з конкретними умовами існування. На тісному зв’язку практик і тактик з конкретною ситуацією наполягають учасники колективу Тарнак .

Колектив Тарнак діє в контексті різних широких низових рухів, які об’єднують місцевих жителів і найрізноманітніших активістів; суміщають різні тактики боротьби. Цим вони близькі діям багатьох сучасних політичних груп в Росії , що інтегруються в низові рухи. Відрізняє їх створення інфраструктури руху, загальних місць і умов існування; а також відмова від ідеологічної ідентичності заради зайняття політичної позиції. Про формування цієї позиції вони розповіли на зустрічі. Приїхавши до Москви, учасники колективу виступали, постійно передаючи слово і продовжуючи думки один-одного, прекрасно продемонструвавши вміння діяти спільно.

На питання , чи важливі для для них практики мистецтва і роздуми про нього, вони відповіли, що для них скоріше важливо мистецтво зв’язків між людьми і мистецтво практичних умінь, ніж те, що можна побачити на виставках Cучасного мистецтва. І проте, в тому, як вони діють в ситуації вуличної боротьби або облаштовуючи простори колективного життя, є речі, дуже близькі практикам сучасних художників, яким вони не поступаються ні у витонченості, ні у рефлексивності, перевершуючи у здатності втілювати мрії в життя. Вони задають мистецтву дійсно нові горизонти.

Здрастуйте, ми з трьох різних міст, але ми поділяємо спільну політичну позицію. Коли я кажу про політичну позицію, я маю на увазі позицію, яка знаходиться над звичним розумінням політичного і передбачає революційну перспективу. Щоб пояснити це, ми розповімо про різні політичні рухи, які сформували нашу спільність.

Беручи участь в різних рухах, ми зрозуміли, що всі вони несуть ритм тих подій, реакцією на які являються. І коли ми усвідомили, що все це становить безперервний круговорот, ритмічний рух, ми спробували знайти з цього вихід. З бажання вийти з цієї ритмічної логіки і народилася необхідність створювати умови, в яких тимчасові досягнення політичного підйому змогли б зберігатися й після його спаду.

Так народилася потреба в самоорганізації, самоорганізації на місцях і створення відповідних для цього місць. Для збільшення потужності колективу ми поєднали в одне ціле три аспекти боротьби: духовний протест, практики повсякденного життя і протест матеріальний. Важливо було створити рівновагу всіх цих трьох величин. У разі переваги першого аспекту ми ризикували перетворитися на кабінетних інтелектуалів, які проводять життя за філіжанкою кави, в разі переваги другого зануритися в практики “малих справ”, у третьому – стати ще однією РАФ (німецька ліворадикальна терористична організація міських партизанів, що діяла в ФРН та Західному Берліні).

Відправною точкою нашого руху стали протести в 2006-му році з приводу Контрактів першого найму (CPE), що погіршували становище різних груп трудящих. Рух у тому числі охопив і французьке студентство. У стінах університету ми ініціювали проведення загальних зборів, на яких проходили обговорення подальших дій. Асамблеї проводилися щодня, тут студенти намагалися для початку зрозуміти, що взагалі для них є робота. По-друге, це були маніфестації і, нарешті, окупації університетів. Так ми увійшли в суперечність зі студентськими профспілками, які намагалися пристосуватися до реформи, тоді як ми намагалися її подолати, боротися з нею (https://www.youtube.com/watch?v=ip5PPXWkWXU – ось виступ про рух проти контрактів першого найму (CPE) та роль профспілок у ньому на конференції Протестні рухи в Європейському Університеті СПб).

Так ми поступово прийшли до проведення неузгоджених акцій. Це відразу принесло нам підтримку жителів передмість, нас стало досить багато, але з’явилося і багато поліції, протидіючої нам. Ця ситуація з практичної точки зору дала відповіді на питання про органи державної влади, про насильство, які постійно обговорювалися на зборах теоретично. Студенти в кількості декількох сотень людей займали аудиторії і створювали колективи опору. Це дозволяло не тільки обговорювати повістку наступного дня, а й на практиці розбиратися в тому, як залишити це місце за собою, як забезпечити харчування, кінопокази. Так нам вдалося запровадити політику в усі сторони повсякденного життя. Через 12 тижнів боротьби уряд згорнув проведення реформи.

Народна міська творчість у Франції.

Такий досвід мобілізації вже не міг дозволити нам повернутися до звичайної течії і повсякденних справ минулого життя. Звідси народилися перші досвіди колективного, коли ми намагалися розібратися, як жити разом, як спілкуватися, як взаємодіяти один з одним, – народжувалося якесь середовище взаємодії. Але в результаті участі у багатьох рухах, в тому числі і в антиглобалістському русі, народилася і самокритика. Ця самокритика полягала в тому, що ми усвідомили, як прекрасно підходимо під визначення “радикалів”, яке накладає на нас преса, що ми занадто відповідаємо очікуванням, є передбачуваними і зрозумілими для уряду.

Останнім помітним рухом у Франції стала боротьба проти підвищення пенсійного віку з 60 до 62 років. Почали цей рух працівники нафтопереробних заводів, які заблокували доступ до сховищ бензину, внаслідок чого Франція дійсно відчула проблеми з паливом. Досвід попередніх рухів призвів до того, що до робітників приєдналися і студенти, які побачили в їх боротьбі продовження власної боротьби. Щоранку ми опинялися перед заводами, допомагали робочим матеріально, приносили їм щось поїсти, а вночі влаштовували асамблеї, де обговорювали питання, що виникають всередині руху, події, які повинні відбутися наступного дня. Обговорювали поза профспілками. Цей рух був значно більш горизонтальним, ніж зазвичай саме тому, що відкинув профспілки, змігши організуватися самостійно.

У руху було два основні результати. По-перше, Франція на 15 днів опинилася без палива і було заблоковано транспортне сполучення. А коли все зупиняється, все якраз тільки й починається. І друге – ми зрозуміли, що позбулися звичайного розуміння політики, тому що ясно побачили, що профспілки постійно намагалися взаємодіяти з дирекцією заводів, що заважало руху. Нагальною потребою нової політики стало відкриття публічних місць, де люди могли б спілкуватися, знаходити один одного.

Відчувши зв’язку повсякденного і політичного, ми зрозуміли необхідність довгограючих місць, де можуть відбуватися наші зустрічі, відбуватися регулярно. Також важливо було встановити зв’язок між рухами в різних населених пунктах. Між іншим, ви бачите перед собою людей, що живуть у трьох різних містах у Франції.

В одному з міст ми засквотували велику будівлю в центрі, де змогли продовжувати цей новий досвід спільного життя після спаду загального руху. Незважаючи на те, що ті кілька людей, які ініціювали це місце, відразу роз’їхалися, воно розвивалося і без них , правда досить швидко нас виселила поліція. Але до тих пір селяни приїжджали і привозили нам овочі, робітники тут зустрічалися з учнями, і всі верстви населення могли ділитися своїми уявленнями про життя і про майбутнє. Результатом взаємодії стало те, що після виселення кілька сотень людей скинулися грошима, щоб орендувати нове приміщення.

Незважаючи на присутність тут найрізноманітніших ініціатив, ми всі хотіли займатися практичною політикою, без всякого опосередкування медіа, безпосередньо. Нам важливо було самоорганізовуватися, щоб знешкодити дію на нас суспільства споживання. Тут ми могли ділитися досвідом, практичними засобами та інтересами. Запорукою нашої сили було те, що у нас не було центрального органу або ідеалу, на який би нам потрібно було орієнтуватися.

В іншому місті ми організували їдальню ще в 2006-му році, після руху проти реформи CPE. На практиці, крім обговорень, справа завжди стосувалася їжі, пива і всього іншого… Ще до їдальні у нас була політична спільнота, ми вже намагалися організувати місце як спільність, точку з’єднання інтересів. І поза тим, що в нас була чудова та дуже недорога їжа, ми постійно проводили обговорення на найрізноманітніші теми, пов’язані з антиатомним рухом, будівництвом аеропорту під містом Нант… Нам вдавалося постійно поєднувати повсякденне з політичним .

У містечку Тарнак ми придбали ферму, 40 гектарів у колективну власність. Важливою відмінністю Тарнака є те, що якщо в містах важливо було поєднати дуже різних людей: робітників, мігрантів…, то Тарнак продовжував традицію опору, існуючу в цьому місці ще з часів Другої світової. У цій області існував потужний партизанський рух, усі люди похилого віку, селяни мали дуже сильну традицію опору. Ми хотіли сконцентрувати разом всі наші навики та створити мережу, яка солідаризується, яка, розпочавшись у Тарнаці, поширилася б на весь район. У Тарнаці живе близько 40 осіб, у нас є ресторан, політична бібліотека, майстерня зі створення будинків з дерева, аби самим будувати своє житло.

У листопаді 2008 року сталися випадки саботажу на залізничних шляхах (тут ви знайдете інформацію про цей випадок: http://komitet11noyabrya.wordpress.com/). В результаті 9 людей з Тарнака були затримані, і це був один з перших прецедентів прирівнювання саботажу до тероризму. Одним з пунктів обвинувачення було написання книги “Прийдешнє повстання”.

Ця книга була написала колективно і анонімно , але була підшита до справи, тому що поліція прирівняла до тероризму поєднання теорії і практики. Дія на залізничних коліях, яка не має політичного послання, була б розцінена як хуліганство. Але поліція вирішила знову повернути на сцену фігуру внутрішнього ворога.

Запитання від аудиторії:

Чи стикалися ви з насильством не з боку поліції, а з боку місцевого населення під час протестів?

Протести з приводу пенсійної реформи, незважаючи на блокади та страйки, викликали підтримку такої кількості людей, що конфліктів не було. Були лише виступи з боку ультраправих та лютих прихильників Саркозі, бажаючих бачити його президентом ще років тридцять. Під час студентського руху ультраправі погрожували студентам битами. Але куплених мітингів правих і прихильників Саркозі, як це буває в Росії, у Франції все ж не було.

Чи вважаєте ви припустимим співпрацю з профспілками?

Пройти, подолати профспілкову діяльність, це означає взаємодіяти не з структурою, а з конкретними людьми, навіть якщо вони беруть участь у профспілковій структурі. Важливо перейти на рівень людських відносин, який повинен перевершити рівень ідентифікації з тією або іншою організацією. Не можна сказати, що ми абсолютно заперечуємо будь-яку взаємодію з профспілками, наприклад під час блокади станцій розподілу пального, присутність профспілкових активістів з їх членськими квитками захистила нас від протиправних дій поліції і дозволила продовжувати блокаду. Але мислити потрібно не через профспілки , а через зв’язки між конкретними людьми. Необхідно уникати впадання у ту схему, яку завжди намагається інсталювати профспілка, намагаючись стати посередником між людьми на вулиці і урядом.

Чи існує ідеологічне підгрунтя ваших дій?

Як такої ідеологічної чи теоретичної бази немає, але важливо поєднання теорії та практики. Звичайно, всі ми щось читаємо, обговорюємо, і засвоїли деякий багаж сучасної думки, але ми уникаємо теорії, що висушує. Наші дії відбуваються в накладанні практичних умінь, почуттів, думок, завдань, відчуття, спілкування, колективного розуміння того, що потрібно робити. Але у нас немає ніякої ідеології або теорії, якої ми чітко дотримуємося у своїх діях.

Які стосунки у вас з Федерацією анархістів Франції і чи є у вас власна організація?

Ми іноді виступаємо разом з анархістами і використовуємо безліч анархістських практик, але що стосується самої Федерації анархістів – це швидко старіюча структура, яка залишається більш на теоретичному рівні і менше на практичному. Єдиний спосіб прийняття рішень неможливий, це завжди є наслідком конкретної ситуації, як ви могли бачити з наших оповідань, тому у нас немає формалізованої організаційної структури. Ми живемо разом невеликими колективами і постійно їздимо до товаришів, так ми підтримуємо зв’язки на рівні особистих відносин.

Як організована життя на фермі Тарнак? Прийняття рішень, включення та виключення учасників, устрій господарства…?

Зараз Тарнак , це вже кілька місць, в яких живуть кілька груп. У нас немає конкретного членства й існує можливість переміститися на іншу ферму в разі сварки з учасником одного з колективів. Це простір, що дозволяє отримати не тільки близькість, а й дистанцію. У нас немає керуючого органу, це горизонтальна мережа, і це питання дружби і відносин, а не директив. Ресторан сам заробляє гроші для себе. Деякі з нас працюють час від часу поза Тарнаком, іноді їдучи на кілька місяців, аби заробити якомога більше у той період, важливим моментом є допомога з безробіття, яку ми отримуємо щомісячно в розмірі 450 євро.

Як ви дбаєте про безпеку? Чи не піддаєте ви себе небезпеці, існуючи відкрито, контактуючи з місцевими жителями? Чи не стало це причиною очікуваного рано чи пізно в такому разі вторгнення?

Слідство з приводу саботажу ще не закінчено. Створення фігури внутрішнього ворога призвело до поширення безлічі кліше на кшталт анархістів-автономів чи лівих-радикалів. Але тільки наявність безлічі зв’язків, що утворилися під час попередньої боротьби, як безпосередньо в Тарнаці, так і за його межами, дозволило заткнути пельку тим, кого турбувала лише поставка нового скандалу на ринок мас-медіа. Ми вирішили обходитись у Тарнаці без Інтернету, мобільних і стаціонарних телефонів, тому що це найпростіші інструменти контролю з боку спецслужб. Але ми влаштовуємо великі свята, куди приїжджають безліч наших друзів з різних місць, так ми можемо вільно спілкуватися.

Чи є зв’язок з рухами в інших країнах, # Occupy …?

Ми багато їздимо , буваємо в різних країнах , але не проводимо узгоджених дій, для нас важливо діяти в конкретному місці, точно.

Чи користуються соціальні мережі у Франції такою ж популярністю як, скажімо, в Росії?

У нас немає в цьому такої необхідності, оскільки в кожному місті чи районі є незалежна преса, і є багато сайтів, де відбувається обмін інформацією.

Можна розповісти про антиядерний рух. Ця тема не змовкає з 70-х років, але нещодавно знову вийшла на перший план. Вся боротьба проходила в тісній зв’язці з рухом у Німеччині. Ми спробували перейняти німецький досвід блокування поїздів з ядерними відходами. Наша ідея полягала в тому, аби фізично заблокувати прохід поїзда. 300-400 сотень людей приймало в цьому участь, і така кількість народу була запорукою, що акція не буде сприйнята як теракт. Також присутність такої кількості людей, в тому числі місцевих жителів, розмиває питання про насильство. На декілька годин вдалося зупинити поїзд, незважаючи на поліцію, яка настягувала туди безліч сил.

Повстанці були розосереджені в різних місцях проходження поїзда, і це дозволяло діяти несподівано для поліції. Це була важлива боротьба, тому що вона призвела до великого резонансу скрізь. І багато в чому вплинула на підйом людей проти будівництва аеропорту поруч з Нантом. Справа полягала в тому, що у зв’язку з планами збільшення потоку польотів, вони вирішили побудувати під Нантом другий аеропорт, незважаючи на протест більшості місцевих жителів. Проект був запропонований 20 років тому, і в міру просування до його реалізації протест постійно наростав. Ініціатив було дуже багато. Сквотування будинків, зайняття будівельної території, але всі ці ініціативи вдалося об’єднати в одній події: величезній маніфестації, яка тривала всю другу половину дня. Там було багато несподіваних речей, елементи карнавалу, китайський дракон, який залишає експресивні графіті на будинках банків.

Почалося все з того, що селяни приїхали на власних тракторах, і це був справжній парад по всьому місту. 200 тракторів проїхалися по Нанту, а потім заблокували центр міста.

У нашому розпорядженні виявилася досить велика частина центру. На площі зібралися найрізноманітніші політичні рухи і сили. На відміну від звичайної нудної демонстрації, все поєдналося на площі, стався обмін репліками, поглядами на ситуацію та на способи дії. Навідміну від звичайної маніфестації, на центральній площі Нанту всю другу половину дня люди зустрічалися один з одним, і постійно підходили нові. Це була радше інтенсивна зустріч, ніж спільне дефіле. Була організована їдальня і кафе, щоб люди могли залишатися стільки, скільки їм заманеться, а також аби відчувати себе спокійніше.

Вся площа була оточена поліцією, над нею літали вертольоти, але не дивлячись на це, нам вдавалося робити несподівані для них речі. Ми спорудили величезного змія з матерії, в якого поміщалося близько 20-ти осіб, і непомітно від поліції, під змієм, ми виймали з бруківки булижники для барикад, а на їх місце саджали різні рослини. Очевидно, що під бруківкою може знаходитися не тільки пляж, але ще й багато інших речей. Ми трохи в курсі московської ситуації, тут також усе дуже контролюється поліцією, необхідно бути винахідливим, щоб діяти дійсно політично. Нам здалося важливим поділитися досвідом підсумовуючої дії, що дозволяє сполучати різноманітні тактики, діяти разом і створювати простори та зв’язки солідарності.