Сара Хасіс

Нещодавно „рупор” ВО „Свобода” Олександр Аронець повідомив на своїй сторінці у Facebook – про те, що суд присудив стягнути з нього на користь депутатки від ПР Інни Богословської 50 тисяч гривень за те, що свого часу Аронець назвав її „відьмою” та звинуватив в тому, що під час бійки у ВР вона зірвала хрестик з депутата-свободівця Олега Гелевея.

Насправді, дана конкретна справа може покласти початок цензуруванню постів у соціальних мережах. Адже дуже демотивуючим є той фактор, що за пост у Facebook може бути присуджено чималу компенсацію. Хоча в Україні де-юре не прецедентна правова система, але всім відомо, що суди при вирішенні конкретних справ поглядають на практику вирішення подібних спорів.
Але найцікавішим є питання про те, чи випадково підвалини для такої негативної практики були закладені в спорі між свободівцем та регіоналкою? Не вдаючись у конспірологію, спробуємо проаналізувати факти.
Неодноразово писалося про те, що діяльність ВО „Свобода” об`єктивно грає на руку правлячій Партії Регіонів. Причому в той час коли депутати від ВО „Свобода” у Верховній Раді обслуговують інтереси ПР, їх молодіжне крило – С14 навчає малолітніх стукацтву до відповідних органів.
Крім того, регіонали, вбачаючи небезпеку в поширенні інформації через інтернет намагалися проштовхнути законопроект, який би суттєво обмежив свободу розповсюдження інформації у мережі. Втім, після критики даної ініціативи, даний законопроект вдалося поховати.
Отож, чи випадково даний спір виник між членом Партії Регіонів, що бажає в будь-який спосіб цензурувати інтернет та членом ультраправої партії, яка за всіма показниками банально працює на владу?
Крім того, важко повірити у таку відверту некомпетентність юристів Аронця. Для того, щоб зняти будь-які питання стосовно цієї справи їм варто було в суді лише артикулювати позицію про те, що „Дана сторінка не належить відповідачеві, Аронцю Олександру Романовичу, 1988 року народження”, – зрештою, аккаунт у Facebook в нас реєструється не за паспортом громадянина України, тому як можливо встановити належність конкретної сторінки якійсь визначеній особі? В такому випадку чи варто вважати всі записи на фейкових сторінках Віктора Януковича чи Миколи Азарова їх офіційними заявами та чи варто за це подавати в суд? Звісно, це абсурд.
Також захист мав поцікавитися: а чому позивачка вважає, що відповідач в своєму дописі вів мову саме про неї, – саме про Богословську Інну Германівну, уродженку м.Харків 1960 року народження? Для красномовного жесту могли б принести на засідання телефонний довідник м.Києва та відкрити на сторінці під буквою „Б” – ймовірно, Богословська там не одна.
Це найбільш поверхові аргументи, втім, захист Аронця не використав навіть їх.
Звісно, враховуючи українські реалії, не можна виключати можливість суддівської помилки, некомпетентність юристів тощо. Але, через описані вище факти, дана історія виглядає вкрай підозріло. Отже, щоб з впевністю робити будь-які висновки, почекаємо апеляційного розгляду справи, після якого рішення вступить в законну силу.

P.S.: Аронець повідомив про намір звернутися по допомогу у зборі коштів для виплати компенсації Богословській. Вважаємо за потрібне порекомендувати Аронцю в питанні фандрейзингу звернутися до однопартійця – Ігоря Мірошниченка, який „колядує” у простих громадян на встановлення памятника Шевченкові на Сумщині – , в той час як за декларацією має у власності, наприклад, зовсім не дешеві автомобілі BMW X5 та Toyota Sequoia.