We Will Survive

Мене з дитинства виховували мамчиною принцесою. Я й не чинила цьому спротиву. Завжди подобалися песики, мульти про принцес, а улюбленим guilty pleasure досі залишається фільм Mean Girls. І в цих безневинних захопленнях, як таких, проблем немає. 

От тільки водночас я не отримала навичок адекватного поводження у побуті. 

Вже другий тиждень поспіль від початку війни я бачу наступне: спершу ми їдемо у село, де економимо воду та продукти, потім – у еміграцію.

Почуваюся Говардом Воловітцом з Теорії великого вибуху – комічним університетським інженером, що жив під опікою спочатку мами, а потім – дружини, і фундаментально в побуті не змінився навіть після своєї дослідницької експедиції як астронавта. 

Мене вчили, що принцеси не ходять у туалет. Принцеси не мають терпіти голод кілька днів і більше. Принцеси мають жити винятково у замку та не “відсвічувати”. 

Але постає резонне питання: чи допустимо виховувати в типовій жіночій гендерній соціалізації людину, що мешкає в гарячій точці? 

А це зараз, в принципі, будь-яка точка планети, враховуючи неадекватність маразматичного фашиста Путіна. 

***

До речі, не факт, що після присудження йому максимального покарання в Гаазькому трибуналі (довічне ув’язнення за доведені злочини, які не мають терміну давності – прим.) не вилупиться з пекла якийсь інший диктатор, що битиме по мирних мешканцях.

Бо, як показує досвід, жодні красиві філософські праці про гуманізм не перешкоджають приходу параноїдальних диктаторів до влади. 

Людство має поступ лише в технічному прогресі (та й лише у віддалених куточках благополучного першого світу на кшталт Швеції), в етичному ж плані все стабільно летить в… 

***

Так от, повернемося до інфантилізму та вимушеної моєї ініціації на війні. 

Один із моїх улюблених викладачів Києво-Могилянської академії, Андрій Богачов, казав на своїх лекціях, що філософ – людина, яка має бути готовою до несподіванок. Цю думку можна розширити: будь-яка людина будь-якої статі чи гендеру, будь-якого віросповідання має бути готовою або чинити опір, або вчасно евакуюватися. А ще – мати базові навички виживання в будь-яких умовах. Просто філософ ще й рефлексує, а що, власне, з ним чи нею відбувається, чому так сталося і як нинішній стан подолати.

Ще одна риса мирного часу, яка надзвичайно мене дратувала – обивательські настанови на цілковите споживацтво. Атрибут цього стилю життя – наприклад, викидання незіпсутої їжі. Адже я пам’ятаю розповіді мого дідуся про Голодомор, коли в лісі людям доводилося їсти коріння та перепелині яйця. Нинішнє надспоживацтво – це протилежність до звичок покоління, яке пережило Голодомор. 

І ми маємо усвідомити: не можна дозволяти собі брати більше їжі, ніж можна з’їсти; життєво важливо вивчати основи застосування ліків та засобів базової домедичної допомоги; життєво важливо знати хоча б англійську; абсолютно необхідно ознайомитися заздалегідь з правилами виживання.  В ідеалі – потрібно навчитися поводитися зі зброєю. Рецепт коктейлю Молотова має бути для всіх таким же звичним, як рецепт гречки. Навчальні тривоги варто також проводити після війни.

Навички користування зброєю та водіння транспортних засобів, медичні знання – це мінімум знань, який не обговорюється. Що б не обрала людина – захищати країну від ворога, допомагати мирним мешканцям чи волонтерити в медичній службі.   

Принцес у військовий час не буває. Та й принців. Поняття “чоловіча та жіноча роботи” мають відійти в минуле. Необхідно вміти стріляти, прибирати та вміти виживати в облозі з мінімумом харчів і ресурсів. Поки достеменно невідомо, які неадеквати ще захочуть сунути зі зброєю на нашу землю, діти мають виховуватися як багатофункціональні особистості, без обмеження їхнього інтелектуального чи побутового життя лише конкретним набором функцій. Тобто не бути типовими “слабкими дєвачками” або “мужніми мальчіками”. 

Так само, й виховання чоловіків без навичок самообслуговування є злочинним та йому треба покласти край. Адже експлуатація однієї людини іншою для власного виживання – не зовсім хороша ідея не лише етично, а й стратегічно. 

Вміти готувати хоча б просту їжу, припустимо, кашу з круп чи картопляне пюре, мають усі, незалежно від статі й гендеру.

Загалом, світ ще довго здаватиметься нам, мешканцям України, небезпечним у будь-якій точці планети. Особливо в тому сенсі, що нам “пощастило” мати географічний кордон з агресорами. Тому потреба боротися з ворогом, допомагати іншим та виживати самим мають бути базовими у гендерно-нейтральному вихованні.

Вам также может понравиться...