Подія війни, завдяки своїй всеохопності, ситуативно об’єднала українців абсолютно різних політичних поглядів. На фронті і у волонтерському тилу, в госпіталях і діаспорах боротьбу з імперіалізмом ведуть українські ліберали, соціалісти, націоналісти, анархісти, фашисти, і насамперед – люди без ідеологічної приналежності. Це відбувається не тому що національна ідентичність важливіша за світоглядну, а тому що над усіма однаково нависла онтологічна небезпека. Всі ми розуміємо, що у випадку поразки путінізм нищитиме саму можливість ідеологічного розрізнення, зобов’язавши нас до слідування своїм некрофільським істинам.

Однак нам, лівим, варто проявити далекоглядність, і крім нашої анти-імперіалістичної боротьби сьогодні, подумати про структурні кроки, які могли б гарантувати безпеку української економіки. Воєнний стан та ліві ініціативи щодо економіки гармонічно співіснують, адже ці ідеї можуть бути ефективними в терміновій перспективі, а війна, в свою чергу, легітимізує їх навіть в очах людей, котрі не поділяють їх у мирний час. Власне, ідеї, що будуть озвучені тут, не є радикальними для воєнного часу, більшість з них вже звучить в українському інформаційному просторі: деякі на рівні парламенту, деякі на рівні петицій.

• Першим таким пунктом є вже прийняте українським парламентом рішення щодо націоналізації всіх російських активів на території України. Однак, варто зазначити, що оскільки більшість конфіскованих активів перебувала у власності з комерційною метою удержувачів, більшість з них, певно, не є збитковою. Ліві мають відстоювати публічну власність на всі конфісковані активи, що можуть бути прибутковими, перебуваючи у даній формі власності.

• Реструктуризація зовнішнього боргу. Ні для кого не секрет, що в післявоєнний час ми зіштовхнемося з разючою необхідінстю дотацій на відновлення стратегічних та інфраструктурних об’єктів, а також на найрізноманітніші програми соціальної сфери. Аби уникнути залучення інвестицій шляхом чергових приватизацій, необхідним буде, окрім прямої допомоги Заходу, звільнення такої значущої частини бюджетних коштів, як ті, що йдуть на виплату зовнішнього боргу. З огляду на екстраординарність для Західного світу тієї ситуації, в якій опинилась Україна – такий крок не буде виявом якоїсь надзвичайної щедрості, але цілком нормальною демонстрацією солідарності, що не обмежується лише словами та діями з гіпертрофованою обережністю.

• Розробка комплексних проектів відновлення міської інфраструктури. Окрім бюджетного фінансування та дотацій міжнародних партнерів, опцією може бути створення фонду, спонсованого найбагатшими українськими підприємцями та корпораціями. Нам варто спробувати зафіксувати колективне загострення відчуття справедливості та розвивати його всебічно у післявоєнний час. Це, зокрема, дасть нам риторичний простір для аргументів, чому відновлення інфраструктури, окрім російських репарацій та бюджетних коштів, має бути ще й обов’язком найбагатших членів нашого суспільства. Окрім джерел фінансування, необхідно артикулювати роль міського планування у відновленні інфраструктури. Це момент, коли урбанізм може нарешті здобути образ необхідної та практичної дисципліни в очах загалу. 

• Публічне врегулювання цін на оренду житла постає як необхідне вирішення житлової кризи, виниклої як внаслідок величезної кількості внутрішніх переміщень громадян. Імплементація цієї ідеї можлива на рівні місцевих громад та адміністрацій. До того ж, у контексті житлової кризи військового часу, деякі політики, далекі від ідей публічного контролю над економічними процесами, озвучують цю ідею. Однак, нашою позицією поіинно бути те, що подібні заходи мають діяти і після закінчення бойових дій, адже, зважаючи на руйнівні наслідки, завдавані російською агресією – житлова криза буде спіткати українське суспільство впродовж багатьох років після перемоги.

Представлені тут ідеї – доволі очевидні кроки для післявоєнного часу, але майже не обговорювані на високих рівнях у звичайний мирний час. Українська визвольна війна супроти імперіалістичного режиму, окрім жахливих руйнувань, несе в собі ще й тимчасовий запал солідарності. Однією з головних задач лівих має бути створення такого транзиту до мирних часів, який дозволить нам зберегти й культивувати цінності, що дали про себе знати у кризовій ситуації. Нам не вдалося зробити це у 2014-му, тож ми маємо не змарнувати цей шанс у 2022-му. 

Підтримати редакцію:

• UAH: «ПриватБанк», 4149 6293 1740 3335, Кутній С.
• USD, EUR: PayPal, [email protected]
• Patreon
• USD: skrill.com, [email protected]
• BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
• ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0