Мій нігілізм

Редакція nihilist.li стала героями трохи абсурдного анекдоту. Люди сперечаються, чи є ми нігілістами. Що хотів сказати нігіліст Альбер Камю, коли критикував інший нігілізм? Насправді сама назва видання ніби є питанням російською «нигилист ли?» Власне, саме такий варіант неймінгу обстоював один з фундаторів сайту Олександр Володарський. Партія не може собі дозволити сумніватися у собі, а видавничий проєкт — так. Кумедно, але іноді варто самим собі нагадувати сенс слів. Бо вони забуваються, і в самих словах є не тільки дурний маскуліністський драйв, але і зміст, що не залежить від гри гормонів, сильних емоцій та ситуаційних вимог мікрополітики.

Хаос та людина

Люди живуть у світі, який не підкорюється жодним позитивістським чи діалектико-матеріалістичним законам. Адже світ без Бога є безкінечно, невичерпно пізнаваним і стара істина заміщується новою. Якщо в світі немає Бога, то цей світ не може бути пояснений одним вичерпним та істинним чином. Задовільні пояснення ми отримуємо вже після завершення певної події. Ми не знаємо чим «все воно» закінчиться.

Сенс, напрямок і зміст у хаосі будять волю, бажання та фантазію людини. Створіння не ідеального та не завершенного. Двоногого примата, що намагається організувати світ навколо себе. Примата, що звик пояснювати світ та шукати у ньому закономірності. Примата, схильного прогнозувати події на підставі свого обмеженого досвіду. І це дає людині не тільки еволюційні переваги. Люди слідують, зазвичай, шаблонам і демонструють нездатність від них відходити, керуючись виключно досвідом та здоровим глуздом.

Життя людини позбавлено сенсу та мети. Ми можемо реконструювати якийсь план в житті тільки по тостам на поминках. Адже тільки смерть, яка завершує історію, дає нам можливість перетворити життя у завершений шлях. Адже, як зазначав античний Капітан Очевидність Арістотель, у закінченої історії має бути початок, середина і кінець. Тож тільки смерть дає вашому життю сенс.

На жаль, смерть незворотна. Це не комп’ютерна гра і ми не можемо повернутися до «збереженого» і пройти її ще раз із кращим результатом. Тож єдиний спосіб персонально перемогти світ — жити так, щоб ваша смерть залишила однозначну пам’ять про вас.

Для зручності наш біологічний вид користується релігією, ідеологією, тваринною ксенофобією, теоріями змови, суспільної моралі і іншими інструментами-костурами, що є одночасно і еволюційними винаходами, і фатальними недоліками. Релігія та ідеологія дають можливість відчути спільність з іншими людьми та організовано діяти, не вмикаючи мозок та не перевіряючи самого себе. Відмова від ролі сомнамбули та раціональний індивідуалізм, який не виключає взаємодії із іншими, і є нігілізм. Адже він не базується на вірі у щось надприроднє та священне. Nihil — ніщо. Це не просто сумнів, а переконання, що у світі ми стикаємося із відсутністю плану та мети.

Тож нігілізм — атеїзм наступного рівня, який не потребує не тільки гіпотези Бога, але і ідолів Абсолюта, Законів Діалектики, Раси, Прогресу, Священної Національної Держави та інших ідеалістичних та ніби наукоподібних вигадок. Нам варто не будувати повітряні палаци, щоб потім не жити у них. Адже, зазвичай, ці палаци — індивідуальне пекло та колективна в’язниця. Нігілізм ніби заперечує першу, але більше відповідає другій мойсейовій заповіді «не створи собі кумира», ніж показове благочестя клерикалів, консерваторів, більшовиків чи пафосних міщан із Фейсбука.

Вони готові ненавидіти грішників та вимагати їм покарання. Це запалює вітчизняних християн більше, ніж євангельський образ доброї самарянки, що у своєму милосерді та солідарності змогла подолати національно-релігійну обмеженість своєї секти.

Релігія

Релігія — система вірувань та ритуалів, які мають нас примирити зі смертю та дати ілюзію прощення гріхів і вічного життя. За ідеєю Бога — страх померти непрощеним. За механізмом релігії — людський вроджений баг. Свідоме святотатство — дуже емоційне і суто релігійне ставлення до релігії. Церква погана не тим, що проголошує на проповіді. Вона погана тим, що намагається нав’язати нам своє бачення світу, як істинно правильне. Професійна духовна бюрократія намагається поширити свою ідеологію. Це і є зло. А Діва Марія чи Христос — цікаві образи, які можуть викликати неприязнь лише у того, хто остаточно не звільнився від влади Бога.

Для мене останнім аргументом, щоб прийняти такий спосіб бачення світу, став квазімістичний досвід передсмертних видінь. Це такий стан, коли агонізуючий мозок показує вам «на промотці» події вашого життя. Кількох секунд, що сприймалися як години, було достатньо щоб зрозуміти, де я схибив і чому людям так хочеться вірити в Бога.

Я — посередній грішник. Я побачив всі свої вади та помилки, зло та неприємності, що завдав невинним людям. Це було неприємно. Уявляю, який жах у цей момент переживають нацисти, представники правлячого класу та інші закоренілі зловмисники.

Поганій людині Христос потрібніше, ніж хорошій. Мерзотник, щоб і надалі творити зло, має отримати для цього Божу санкцію і обіцянку прощення. Тож релігія завжди виступає у ролі інструмента легалізації гріху. Індульгенції — безсоромна і дуже точчна демонстрація цього принципу. Будь-який християнин знає, що Всевишній надто поблажливий до нього, і егоїстично користується своїм правом чинити мерзенні гріхи. В церкві могли б просто брати грошима, але один раз це вже призвело до спустошливих війн, і нині релігія дотримується благопристойності.

Бога немає, і тому ніщо не дозволено, як про це писав Мішель Онфре. Ми маємо дотримуватися персональних заповідей, спираючись на анархістські моральну автономію індивіда. Інколи вони можуть співпадати з Мойсеєвими. Адже релігія інколи каже речі, що є раціональними. Наприклад, відкидати «не убий» із міркувань заперечення аврамізму так само тупо, як висмалювати в ікони Діви Марії очі цигарковими недопалками. Святотатство спирається на уявлення про святість. Справжній нігілізм має бути по той бік від святості та іншої «вічної» дурні.

Історія та політика

Людське плем’я, що колись розселилося з Африки, вигадало культуру та релігію, щоб відчувати спільність та окремість. Представники нашого виду вигадували нові способи, щоб прогодуватися і жити довше. Це вело до ускладенння суспільства, і люди вигадували нові інститути та соціальні відносини.

Суспільства приречені змінюватися, прогресувати, деградувати. З ними змінюються інститути, соціальні конструкти, закони та суспільна мораль. Вони не просто не вічні. Вони створені людьми і змінюються в залежності від контексту. Навіть ніби тотожні слова можуть означати зовсім різні явища. Наприклад, якщо ви скажете «вибори» в Україні та на Росії, попри співзвучність це слово означатиме зовсім різні речі.

Так само і слово «християнство» у ранньому середньовіччі могло бути синонімом слів «прогрес» та «гуманізм».

Людство рухається до більших свободи та щастя індивіда, але немає жодних причин вважати, що воно на це приречено. Тож скидати старе та замінювати на нове — вічний процес, який завжди можна повернути у сторону суспільного регресу, неприкритої влади грубої сили, хаосу та середньої тривалості життя у 25 років, до яких призведе повна перемога реакціонерів.

Людина і спільнота є суб’єктами, що можуть спробувати подолати руйнівний природній хаос та внести відносний порядок, який доведеться апгрейдити за кілька років. Тому прогрес та революція мають бути перманентними та радикальними. Останнє слово походить від латинського «корінь». Репродуктивна свобода жінок радикальніша від паління ікон, хоча, звісно і Петро Кропоткін із своїм афоризмом «Єдина церква, яка дає світло — це палаюча церква» не помилявся. Втім, палити церкви треба тоді коли для цього є потреба, а не тому, що так сказав якийсь авторитетний бородань сто років тому.  


Додавайтеся в телеграм чат Нігіліста

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 4149 6293 1740 3335, Кутній С.
  • Patreon
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

You may also like...