Газа: не шукайте сторону в конфлікті

Між Ізраїлем і Сектором Газа — нове загострення. З контрольованої ісламістським угрупованням ХАМАС території по ізраїльським містам б’ють сотні ракет щодня, і деяким з них вдається прошмигнути повз перевантажену такою кількістю цілей протиракетну систему «Залізний купол». Протитанкові комплекси з території Гази влучають у військові автівки Армії оборони Ізраїлю. У відповідь Ізраїль наносить удари високоточною зброєю по місцях перебування командирів ХАМАС і по вогневих точках ісламістів. Наразі кількість загиблих у Секторі Газа на порядок перевищує кількість жертв в Ізраїлі — щоправда, у Газі більшість загиблих — це бойовики ХАМАС та «Ісламського джихаду», а в Ізраїлі гинуть переважно цивільні. На фоні цього в деяких ізраїльських містах відбуваються запеклі зіткнення між євреями та арабами, погроми та напади. 

Та частина українського суспільства, яка надміру і без потрібної підготовки цікавиться міжнародною політикою, заздалегідь розставила собі маркери: кого у цій жахливій ситуації підтримувати, а кого проклинати. Хтось міряє арабо-ізраїльський конфлікт лекалом Донбасу — втім, як і будь-яку ситуацію в світі, хай то буде Каталонія, Курдистан, Black Lives Matter у США чи будь-який інший кейс. Для них все зрозуміло: араби призначені на роль «вати», а Ізраїль лише захищається від ворогів. Найбільш завзяті охоче вишукують в діях ХАМАС московський слід і навіть в ракеті А120 «впізнають» снаряд від російського РСЗО «Смерч». 

Хтось дивиться на питання ширше — для них це битва між цивілізацією і варварством, причому з боку цивілізації, звісно, Ізраїль, а роль варварів відведено знову ж таки арабам-палестинцям.

Є, звісно, більш маргінальні позиції. Так, серед лівих зустрічається некритична антиізраїльська і пропалестинська (аж до про-ХАМАСівської) позиція, а з іншого табору іноді лунають сподівання на те, як ісламський світ на чолі з Ердоганом нарешті вкаже Ізраїлю його місце, припинивши окупацію палестинських земель і поневіряння палестинського народу. 

Всі ці позиції грішать одним — домінуванням принципу колективної відповідальності. Людей для них немає (є лише безневинні жертви з правильної сторони, яких можна вільно інструменталізувати), натомість є множини, гомогенні спільноти, у яких рівномірно розподілені культурні та політичні властивості і, відповідно, ступінь провини так само ділиться на всіх. Як і покарання, що в такій парадигмі можна спокійно розподіляти у рандомному порядку. 

Проблема ізраїльсько-палестинських відносин в тому, що гарного рішення ці відносини не мають — якщо, звісно, розглядати їх через призму реальності, враховуючи історичний бекграунд. Не через лицемірну концепцію апріорного права «цивілізації» перетирати на порох усіх, хто стоїть на її шляху. Не через таку саму лицемірну концепцію лівого чи правого «антиімперіалізму», який раз у раз перетворюється на банальний антисемітизм і підтримку людожерських режимів. Не через жлобську манеру будь-яку ситуацію у світі пхати у прокрустове ложе «це як у нас на Донбасі». Бо, по-перше, ніде у світі не є так, як у нас на Донбасі, а по-друге, ви не є учасником подій на близькому сході — то скористайтеся ж, нарешті, можливістю роздивитися ці події відсторонено і в такий спосіб розібратися в них — ніхто ж не примушує вас самомобілізуватися в ЦАХАЛ чи ХАМАС і, відповідно, приймати той чи інший міф як виправдання власної залученості до процесу взаємного знищення арабів і євреїв. 

Якщо переглянути історію Палестини, можна побачити, як євреї-репатріанти переселяються туди з Європи, скуповують землі в арабських землевласників і засновують свої комуни. Араби-орендарі перетворюються на безземельних арабів. Це разом з потужним збільшенням кількості репатріантів стає підґрунтям для соціальної напруги і збройних конфліктів. Британія, під чиїм мандатом перебувала територія Палестини, вміло розпалювала ворожнечу між євреями та арабами, що дозволяло тримати територію під контролем. 

Після Другої світової і процес репатріації євреїв, і арабо-єврейське протистояння остаточно вийшли з-під контролю світової спільноти. Прагнення євреїв повернутися на історичну батьківщину і створити там власну національну державу значно посилилося внаслідок Голокосту: мовляв, ніхто не захистить євреїв, крім самих євреїв, і зробити це можна лише у власній державі. Але воно зіштовхнулося з небажанням місцевих мешканців — палестинських арабів — поступатися залишками своєї землі. Війна стала неминучою, перемогли в ній євреї. До мільйона арабів були вимушені залишити свої домівки і опинилися в Лівані, Сирії, Йорданії і Єгипті, причому значна частина — у таборах біженців. 

Все це, звісно, не сприяло взаєморозумінню та приязні між ізраїльськими євреями і палестинськими арабами. Надалі ж обидві сторони послідовно робили один за одним рішучі, гарно продумані і блискуче виконані кроки до того кривавого тупику, в якому Ізраїль і Палестина знаходяться зараз. Армія оборони Ізраїлю захоплює все нові території, куди раніше вже були витіснені колишні мешканці сьогоднішнього Ізраїлю; озброєні радянською зброєю арабські держави намагаються закатати Ізраїль у пісок, але в них не виходить. 

Витіснені зі своїх земель палестинські араби скупчилися зокрема на двох територіях — на смузі суходолу вздовж узбережжя Середземного моря біля кордону з Єгиптом, з центром у місті Газа, та на західному березі річки Йордан. Ці землі Ізраїль окупував у 1967 році. Згодом в Секторі Газа Ізраїль окупацію змінив на блокаду. Відтоді там в умовах перенаселення, безробіття, нестачі води та електрики, без можливості виїхати перебувають близько двох мільйонів нащадків палестинських біженців.

Єдине джерело існування Сектору Газа — міжнародна гуманітарна допомога. Таким чином Ізраїль створив ідеальний ізольований простір для вирощування терористичних екстремістських угруповань. Світські рухи за визволення Палестини, які вдавалися до переговорів і співпраці з владою Ізраїлю, втратили контроль над Сектором, і тепер там всю владу має ісламістський ХАМАС. Його світські опоненти та прибічники мирного врегулювання знищені фізично або вимушені мовчати. 

Натомість, на Західному березі Йордану режим окупації продовжується. Єврейські поселення на палестинських землях увічнюють цей режим. Мільйони арабів вимушені жити під прицілом ізраїльських силовиків, без можливості вільно пересуватися, заробляти, економічно зростати. Сотні тисяч єврейських поселенців оточені ненавистю і загрозою терористичних атак з боку арабів. Це історичний тупик, з якого ні Ізраїль у його нинішньому стані, ні палестинські державні утворення Сектору Газа і Західного берегу річки Йордан виходу не мають. 

Спроби вирішити цю проблему тривають, але без помітного ефекту. В світі домінує концепція «двох держав» — саме з неї й починався Ізраїль у 1947 році, от тільки на практиці її реалізувати не вийшло. Сьогодні ж розірване між двома ворожими режимами (ХАМАС і Палестинська адміністрація) арабське населення Палестини як ніколи далеке від успішної реалізації власного державного проєкту — попри те, що власне Палестину вже визнала купа держав, і навіть в ООН вона має статус спостерігача.

Концепція ж «однієї держави», в якій були б реалізовані права і арабського, і єврейського населення, так само лишається нездійсненною. І не лише тому що між євреями і арабами — десятиліття крові, ненависті й недовіри. А ще й тому що єврейська держава Ізраїль вже реалізована, і скасовувати її заради примарної концепції держави двох народів мало хто в Ізраїлі погодиться. От тільки єврейська держава, яка виявилася спроможною перетворити пустелю на сад, а науковий і економічний потенціал — на танки й безпілотники, не здатна зробити те, заради чого створювалася — забезпечити євреям мир та безпеку.

Замість цього євреї в Ізраїлі живуть у стані постійної загрози війни та терористичних атак. І так само ХАМАС в Секторі Газа не може запропонувати палестинським арабам нічого, крім життя у стані постійної гуманітарної катастрофи, терористичної диктатури, періодичних ракетних атак на Ашкелон і смертей від ізраїльської асиметричної «отвєтки». 

І це ми ще не заглиблюємося у нюанси поточної політичної ситуації в самому Ізраїлі, де консерватор Нетаньягу має хіба що не з квітами дякувати ХАМАС за зрив створення нового коаліційного уряду, який поклав би край дванадцятирічному царюванню Бібі та призвів до розслідування його корупційних оборудок. 

На фоні цього гаплику спроби української політизованої обивательщини намалювати собі та іншим просту схему, яка б чітко вказувала, кого в арабо-ізраїльському конфлікті треба любити, а кого ненавидіти, виглядає як мінімум неповагою до обох сторін конфлікту, і тим більше — до кожного єврея і араба, які дедалі більше стають жертвами хибних концепцій, пафосних міфів, цинічних інтересів і реальних ракет. 


Додавайтеся в телеграм чат Нігіліста

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 4149 6293 1740 3335, Кутній С.
  • Patreon
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

Вам также может понравиться...