Фантастичний роман Костянтина Зарубіна «Русское сердце бьётся за всех» виконує заповітну мрію російських правих. Ту саму, яку вони не раз озвучували у 2014 році. Консерватори-ватники мріяли прищепити цінності та норми «Новоросії» Російській Федерації. Очистити матінку-Росію від гейропейської скверни. У всесвіті роману їм таки поталанило.

За сюжетом, після 2023 року Росія перетворилася на щось подібне до гігантського ОРДЛО. Росіяни отримали суверенну весію змінюваності влади. Московські уряди приходять до влади за допомогою військових переворотів, які скидають стару та ставлять нову хунту. І відбувається це частіше ніж вибори. Так само часто міняються об’єкти суспільної ненависті, яких катують і вбивають проурядові «ополчення». То геїв ловлять, то вірмен, то фінських шпигунів.

Країна розколота на кілька напіввизнаних режимів, як московський, та зовсім невизнаних. Тепер «ополченці» віджимають квартири, вбивають та ґвалтують не в Україні, а дома. Росія перетворилася на рай для відморозків з автоматами. Їхні мрії тепер можна реалізувати вдома, не виїжджаючи до якоїсь Сирії.

Російські праваки мріяли про розвал Європейського союзу. У романі Зарубіна Європа теж розкололася на регіональні блоки. Майже у всіх країнах Заходу до влади прийшли праві «борці із нелегальною міграцією». Тобто із росіянами, які тікають з дому, як зовсім недавно сирійці, але масштабніше. 

У романі згадується, що завдяки біженцям населення Ісландії сягнуло майже півмільйона. Тож росіяни складають майже третину населення острову. І реально загрожують культурі та способу життя місцевого населення, бо погано асимілюються. Росіяни живуть в гетто і за найменший кримінальний проступок чи відсутність документів про легальний статус їх відсилають додому «у безпечні зони». Депортованих до Росії катують, перетворюють на рабів або вбивають.

Розколота російська діаспора переносить громадянську війну у Європу. Наприклад, угруповання «Клуб Любителів Московських Художників» за допомогою електродриля вибагливо катує колишніх авторів діпфейків та робить їхньою кров’ю бадьорі написи на стінах. Бойовики та бойовички КЛМХ, як серіальний маніяк Декстер Морган, пояснюють об’єктам своєї убивчої пристрасті, за що їх варто стратити.

Женщина нажала оранжевый курок. Дрель визгливо заверещала над свечинской головой. Этот звук, в отличие от слов женщины, Свечин понял очень хорошо и замычал ещё пронзительней:
— Мммм!!!!!
— Но подумай, Даник, — продолжила женщина, отжав курок. — Ты, я знаю, любишь рисовать оружие времён Второй мировой войны. Шмайсеры-мессершмитты. Помнишь, у немцев, кроме шмайсеров, камеры были газовые? Чтобы евреев убивать? Кто-то краник открывал, пускал газ в эти камеры. Травил женщин и детей. Работа такая была у человека. А кто-то другой — помнишь? — кто-то писал в газетах. Кто-то говорил по радио. Про коварных жидов, про мировой сионистский заговор. Кто-то, мы бы сегодня сказали, фейки релизил о евреях. Для целевых арийских фейкофагов.
Она снова нажала оранжевый курок и свободной рукой зафиксировала голову Свечина на лежанке.
— И без этих фейков, — пояснила женщина, — не было бы ни газовых камер, ни краника. Так и без тебя, сучонок инфобовский. Ни погромов в Таганроге, — она посильней вдавила голову Свечина в лежанку, — ни зачисток в Питере.
— Мммм!!!!!
Дрель раскромсала Свечину мочку правого уха. Изумрудная ткань на голове женщины окропилась красным.

Відповідальність за пропаганду ненависті і брехню — основна тема книги. Роман не має наскрізного сюжету. Це три окремі історії. Від анекдоту про міграційну службу і російського письменника-імпотента до історії втечі рабині від ополченців.

Попри кривавий сюжет автор не закликає вбивати путінських соколів. Зарубін пропагує насамперед ненасильницькі дії, солідарність і взаємодопомогу. Тож жодних закликів до насильства та «розлюднення» рашистської наволочі у романі немає. Втім, немає і заклику зібратися разом і співати під гітару «Как здорово, что все мы здесь сегодня собрались…»

В книзі немає і пропаганди упертого пацифізму. Бити нацистів та вбивати бандитів-ополченців у всесвіті «Русского сердца» цілком прийнятно. Погляди автора на західному електорально-соціологічному жаргоні варто називати «постматеріалістичними лівими». Це як погляди, виражені у недавньому опусі Богомолова, але з точністю до навпаки. Проти дискримінації і ксенофобії. Той самий лібералізм на який, зазвичай, політичним лібералам не вистачає ні послідовності, ні сміливості. Власне, лібералізм із яйцями. 

Створенню правої путінської культурної гегемонії в Росії активно прислужилися автори легкого чтива у м’якій палітурці. Вони писали про сталінських «попаданців» та страшні історії про «ісламізовану» Європу майбутнього. Писали антиутопії «Мечеть Паризької Богоматері» та іншу правацьку конспірологічну маячню. В романі Зарубіна багато вдалих ідеологічних спостережень за російською правоконсервативною ідеологією. Наприклад, російські «ополченці» в романі Зарубіна читають книгу «Убить Горбачёва. Подвиг попаданца». Те що Зарубін написав ідеологічний роман про похмуре російсько-європейське майбутнє, є виразною реплікою на правий фікшен.

Сюжет роману тримає і книгу хочеться прочитати до кінця, бо це пристойне розважальне чтиво. Один француз казав, що хорошим є будь-який жанр, крім нудного.

Сайт Зарубіна: https://kostia.me

Підтримати редакцію:

• UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
• Patreon
• USD: skrill.com, [email protected]
• BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
• ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
• DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
• LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS