Нормандський цуґцванґ

Фото: Сергій Кутній

Політичні канікули закінчились, і ми знов опинилися в зоні турбулентності.  Минулий тиждень розпочався ухваленням «формули Штайнмаєра», а в неділю зі сцени на Майдані Незалежності оголосили про створення Руху опору капітуляції — надпартійної громадянської коаліції спротиву новим домовленостям. Представники добробатів також заявили, що в разі повторення сценарію, коли відведення військ у зоні розмежування призведе до заняття цієї зони сепаратистами, добробати увійдуть туди самі, всупереч будь-яким домовленостям.

Учасники недільного віча самі говорили про нього як про заявку на наступний майдан, і якщо розглядати його так, воно дійсно вражає, адже учасників було значно більше, ніж у 2013 році до побиття студентів Беркутом. У порівнянні з Майданом РОК виграє також і організаційно. Від самого початку це не окупація однієї площі, хай і такої символічної, як київський Майдан: РОК робить ставку на розбудову розгалуженої активістської мережі по всій Україні й закликає всіх згодних із цілями руху створювати місцеві осередки. Це вже не масовий, але організаційно досить аморфний Майдан одиниць. Навіть якщо революції цього разу й не буде, РОК має шанси стати суттєвим фактором в українській політиці на тривалий час.

Понеділок приніс новини з військово-дипломатичного фронту: розведення сил, заплановане на цей день у Петровському й Золотому, зірвалося через обстріли. Якщо до цього можна було говорити про нові домовленості, як про «цілковиту невизначеність», зараз ситуація набула певної форми й ця форма викликає відчуття дежа вю: ми ніби знову опинилися в 15-16 роках. Зеленський взагалі політично досить схожий на Порошенка тих часів, до різкого розвороту останнього в бік «армії-мови-віри». І схоже на те, що він робить ті самі помилки.

Ці події не могли не викликати жвавих дискусій у соцмережах. В одному такому обговоренні мені задали питання: «Невже Путін робить це все заради двох блокпостів у донецькому степу?» Питання, якщо ставити його не риторично, а всерйоз, насправді вкрай цікаве. Бо це питання про те, що таке взагалі ці мінсько-нормандські переговори. Чому сценарій завжди один і той самий: на будь-які поступки з боку України російські проксі-сили на Донбасі відповідають поєднанням насильства з глумом?

Фото: Сергій Кутній

Мабуть, тут взагалі не йдеться про мир. Зважаючи на досвід «мінської п’ятирічки», можна стверджувати: справжні мирні переговори ще не почалися. Відбувається дещо інше й це інше — схема з дискредитації президента України, яким би не було його прізвище. Коли Україна робить поступки, Кремль руками своїх донбаських маріонеток робить усе, щоб перетворити це на ганебну зраду й поразку, а непоступливість політичного керівництва України дає привід звинуватити його в мілітаризмі. Президент має виглядати зрадником для оборонців і кривавим собакою для тих, хто хоче миру. А ще краще — спровокувати українських «яструбів» та «голубів» на громадянське протистояння. Про те, що Кремль у демократичних країнах підтримує одночасно крайніх лівих та крайніх правих задля політичної дестабілізації, написано чимало. Мабуть, чогось подібного Путін прагне й для України.

Пропоную прийняти саме таку робочу гіпотезу. Які ж політичні висновки звідси випливають?

Фото: Сергій Кутній

Для Руху опору капітуляції це значить, що надмірно загострюючи протистояння, оборонці робитимуть те, на що й розраховує Путін. Тож гасло «Зелю геть» є все ж передчасним. Треба зіграти несподівано для Кремля. Гадаю, найкращою вимогою в нинішній ситуації був би національний консенсус щодо мирного плану. З мого власного політичного досвіду, консенсусна процедура ухвалення рішень стимулює її учасників вести діалог і шукати рішення, прийнятне для всіх, а демократія більшості стимулює конфлікти, бо завжди є спокуса здобути більшість і начхати на решту. Зеленський, схоже, гадав саме так. І загнав себе у цуґцванґ: у шахах так називається ситуація, коли будь-які ходи гравця лише погіршують його позицію. Зараз він стрімко наближається до такого стану, коли зовнішній конфлікт доповниться внутрішнім протистоянням.

Не варто заганяти Зеленського у глухий кут. Треба вимагати від нього відмови від таємних домовленостей. Задля досягнення національного консенсусу треба зібрати разом владу, опозицію та представників громадянського суспільства. Такий орган (можна назвати його, наприклад, Національним форумом) має консенсусом узгодити позицію українського суспільства щодо війни та миру. Звісно, РОК, за цим сценарієм, має стати учасником такого форуму. Оце і є політична мета: вулиця має дати Зеленському зрозуміти, що з нею теж треба домовлятися, попри всю електоральну арифметику.


ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
  • Patreon
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

Вам также может понравиться...