Що таке «Третій шлях»?

Останні роки ХХ століття стали періодом відродження неофашизму і виникнення його нової форми, назаної «Третій шлях», що має на меті знищення існуючих урядів та замінення їх монокультурними національними державами, побудованими довкола ідей расистського націоналізму чи релігійного расизму. Неофашисти з Третього шляху мають організації  США, Європі та на Середньому Сході, в їхньому розпорядженні вільна і дещо розмита мережа, в основному для дискусій навколо спільних ідей та порядку денного; інколи вони проводять зустрічі та знаходять фінансування.

Наприклад, колишній лівійський лідер Муаммар Каддафі організував кілька міжнародних конференцій у своїй країні, на яких поширював свої варіації расистського націоналізму та культивував ідеї, близькі до ідеології Третього шляху. Каддафі також пропонував гроші расистам в США і Канаді. [1] Протягом війни у Персидському заливі, відповідно до даних журналу Searchlight, «неонацисти в деяких європейських країнах стають у чергу для захисту вбивчого іракського режиму Саддама Гусейна». [2] Один з організаторів цієї неонацистської бригади заявляв про більш ніж 500 добровольців з «кількох країн, в тому числі Німеччини, США, Нідерландів, Австрії та Франції». [3] Розкриваючи свій третьошляховий мотив, расистське видання Nation und Europa, поширювало гасло «Аравія для арабів» і «Вся Німеччина для німців». [4] У Британії деякі неофашисти розхвалювали режими Лівії та Іраку як союзників у боротьбі з комунізмом, капіталізмом та Ізраїлем. [5]

Третій шлях має такого інтелектуально-аристократичного союзника, як європейські нові праві (ЄНП, Nouvelle Droit), дещо відмінних від нових правих із США. [6] Інтелектуальні лідери ЄНП, серед яких Ален де Бенуа, розцінюються як провідні мислителі в американських реакційних видавництвах на кшталт Chronicles Інститута Рокфорда. Більш відкритий неонацистський сегмент Третьої позиції має очевидні інтелектуальні зв’язки з штрасеріанським крилом німецького нацизму, критичного до образу нацизму Гітлера через його зраду робітничого класу. Подібне можна прочитати в журналах Scorpion чи Third Way, які видавались в Англії. Третьопошляхові групи вірять у расово-гомогенну, децентралізовану племінну форму націоналізму і заявляють, що мають на озброєнні ідеологію «за межами комунізму та капіталізму».

Один з лідерів білого супремасизму Том Метцгер просував політику Третього шляху в своїй газеті WAR, назва якої розшифровується як White Aryan Resistance — Білий Арійський Спротив. Також послідовники Третього шляху активно вербують учасників лівих рухів. Однією з таких груп був Американський Фронт у Портленді, штат Орегон, США. Група мала свою гарячу телефонну лінію, яка скеровувала атаки на критиків ліво-правих коаліцій. Деякі третьошляхлві теми пізніше з’явились у екологічних та прогресистських рухах. [7]

Збіжність ідей расистських націоналістів у Північній Америці, Західній та Східній Європі широко обговорювалась у книгах Nation and Race Джефрі Каплана та Торе Б’йорго, і The Emergence of a Euro-American Radical Right Джефрі Каплана та Леонарда Вайнберга. [8] Також є теоретична дискусія щодо європейських представників Третього шляху і расово сепаровані етнодержави у роботі Роберта Антоніо After Postmodernism: Reactionary Tribalism. [9] Антиамериканський аспект Третього шляху викладений у рапорті Neither Left Nor Right журналу Southern Poverty Law Center. [10]

Також можна сказати, що релігійна ідеологія Осами бін Ладена і Талібів є формою клерикального фашизму чи іншого близького до нього гібриду. Очевидно, що це форма релігійного націоналізму. Це розуміння може допомогти пояснити потенціал зв’язків між ісламістами та американськими расистами. Расисти, про яких ми говоримо — білі супремасисти — належать до американських правих екстремістів, але аж ніяк не до патріотичного ополчення чи християнських правих. Це чиста гіпотеза, яка, тим не менше, заснована на ідеологічній близькості обох рухів. Схожий аргумент, що ставить ісламських фундаменталістів в один контекст із апокаліптичними революційними міленіаристами, має сенс, оскільки більшість американських неофашистів можна віднести до цієї категорії (див.: The ‘Religion’ of Usamah bin Ladin: Terror As the Hand of God, by Jean E. Rosenfeld, Ph.D., UCLA Center for the Study of Religion).

Також неофашисти в різній мірі відійшли від традиційної фашистської централізації влади в бік подрібнення та децентралізації. Багато неонацистів закликали до створення незалежної «білої батьківщини» на північно-західному узбережжі Тихого океану, заснованої на етнічному розподілі населення у США. Ополчення (Posse Comitatus), здебільшого активне у сільських регіонах, відкидає урядові повноваження вище окружного рівня. А неонацистський лідер 1990-х Луї Біс пропагував доктрину «безлідерного протистояння», що набула неабиякого впливу. Оскільки подібна політика децентралізації може виглядати несумісною з повномасштабним фашизмом, ми розглядаємо її частково як захисне пристосування і частково як прояв нового соціального тоталітаризму. Тоталітаризм індустріальної ери спирався на національну державу; в еру аутсорсингу, дерегуляції та глобальної мобільності, соціальний тоталітаризм звертається до місцевих органів влади, недержавних органів (таких як церква) і прямий масовий активізм для забезпечення репресивного контролю.

У 1970-1980 роках ці зусилля з переосмислення фашизму не обмежувалися самими лише Сполученими Штатами і мали місце у багатьох індустріально розвинених капіталістичних країнах. Європейські, Канадські, Північноамериканські неофашисти в той час розробляли доктрину, відому як Третій шлях, посилювали міжнародні зв’язки, використовували расові заклики, відстоювали етнічний сепаратизм і розпуск національних держав, а також практикували солідарність з кольоровими правими націоналістами. [11]

Третій шлях, що водночас відкидає капіталізм і комунізм, сягає корінням найбільш «радикального» антикапіталістичного крила націонал-соціалістичної партії Гітлера. У 70-80-х неонацисти у кількох європейських країнах відстоювали саме таке бачення Третього шляху. [12] Його провідними прибічниками у США були Білий арійський спротив, очолюваний колишнім лідером Ку-клукс клану в Каліфорнії Томом Метцгером. Метцгер, який був кандидатом до Конгресу від Демократичної партії у 1980, виклав свою філософію на конгресі арійських Націй у 1987:

«БАС відданий білому робочому люду, фермерам, білим біднякам… Це рух робітничого класу… Наша проблема це монополія капіталізму. Євреї першими стали капіталістами і потім створили свою марксистську гру. Ви маєте наступити на горло капіталіста. Ви маєте наступити на горло корпорацій. Заберіть гру в лівих. Це наша гра! Ми більше не будемо битися на ваших блядських війнах! У нас одна війна, прямо тут, та є сама війна, на якій билися СА у Німеччині, прямо тут, на вулицях Америки». [13]

Організація Тома Метцгера яскраво демонструє тенденцію фашизму до привласнення елементів лівої політики у дещо викривленій формі.

БАС підтримував активність «білого робітничого класу» на кшталт тривалого страйку профспілки «P-9» проти компанії Hormel, наголошувала на необхідності захисту довкілля та виступала проти військовій інтервенції США у Центральній Америці та Перській затоці. Пов’язана з БАСом Арійська ліга жінок заявляла, що саме євреї вигадали чоловіче домінування, і закликала до «жіночої влади» так само, як і до «білої влади». [14]. Телепрограма Метцгера «Раса і Розум» транслювалась кабельним телебаченням у десятках міст і допомагала співпраці груп білих супремасистів. Через своє молодіжне крило — Рух арійської молоді — БАС успішно залучав скінхедів-расистів протягом 1980-х. Це були тисячі молодих людей, що брали участь у діяльності насильницьких пронацистських груп (нагадаємо, що не всі скінхеди — расисти, і серед них присутні також антирасисти та антифашисти). Позиції Метцгера і БАС у неонацистську русі послабилися у жовтні 1990, коли їм виставили штраф у розмірі $12 млн за підбурювання трьох скінхедів з Портленда, які вбили ефіопського імігранта Мулугети Сіроу. [15]

Завдяки тушкуванню Третього шляху з інтелектуалами Європейських нових правих на кшталт Алена де Бенуа, з’явилась нова версія білого націоналізму, що прагнула расово сепарованих етнодержав. [16] У Сполучених Штатах це відбилося на білих супремасистів, які з того часу почали називати себе білими сепаратистами. [17] Більшість людей з цих рухів вірила, що вона вища за чорних. [18] Тобто замість сегрегації білі сепаратисти закликали до «географічного виокремлення рас світу», а в США лунали заклики до створення «арійської батьківщини» на північно-західному узбережжі Тихого океану. [19]

Зв’язки між канадськими праворадикальних расовими націоналістами та Лівією добре описані дослідником Ворреном Кінселлою:

«Лівійський уряд Муаммара Каддафі фінансував групу лідера Канадської націоналістичної партії Дона Ендрю з квітня 1987, коли кілька його послідовників подорожували до Тріполі для участі в „мирній конференції“ для відзначення роковин американського бомбардування. Каддафі сподобалися білі супремасисти, оскільки вони, як і він сам, вірили в расово сепаровані держави та зневажали Євреїв». [20]

«Ендрю близько співпрацював із Вольфгангом Дроджом, лідером Канадських лицарів Ку-клукс клану, які відвідували США для зустрічей з праворадикалами, зокрема з Девідом Дюком. [21] Дродж був заарештований у Луїзіані в 1981 разом із дев’ятьма іншими праворадикальних активістами за планування державного перевороту в Домінікані та заснування там білої батьківщини». [22]

«У вересні 1989, за пропозицією Ендрю, Дродж відправився до Лівії з групою 17 членів Канадської націоналістичної партії». [23]

Багато американських білих супремасистів також практикували расистську націоналістичну релігію, відому як «християнська ідентичність». Очевидно, що між політичними та релігійними ідеологіями, заснованими на етнонаціоналістичних прагненнях, є зв’язок. Вони мають спільну мету відтоді, як з’явилась ідея знищити всі існуючі нації і перерозподілити світ на окремі етнодержави, засновані на расі та релігії.

/Chip Berlet, «What is the Third Position?» Переклав Дмитро Мрачник

Література:

1. Howard. (1991). “Khadafy Connections,” Now (Toronto alternative weekly), July 4.

2. “Neo-Nazi Mercenaries Sign on for Desert War,” Searchlight, March 1991, p. 5.

3, 4. Ibid, p. 5.

5. Mareln, Richard. “Recap: The Third Position and the Political Soldiers” Searchlight, January 1990, p. 8.

6. For a brilliant short essay on the rise of the Nouvelle Droit see “Pograms Begin in the Mind” by Wolfgang Haug, a transcribed lecture with a challenging introduction by Janet Biehl. Green Perspectives, May 1992, (P.O. Box 111, Burlington, Vermont 05402).

7. These two paragraphs are adapted from Berlet, Chip. (1994 [1990]). Right Woos Left: Populist Party, LaRouchian, and Other Neo-fascist Overtures to Progressives and Why They Must Be Rejected. Cambridge, MA: Political Research Associates. Online at http://www.publiceye.org/rightwoo/rwooz6_TOC.html.

8. Kaplan, Jeffrey, and Tore Bjørgo (Eds.). (1998). Nation and Race: The Developing Euro-American Racist Subculture. Boston: Northeastern University Press; Kaplan, Jeffrey, and Leonard Weinberg. (1998). The Emergence of a Euro-American Radical Right. New Brunswick, NJ: Rutgers University Press.

9. Antonio, Robert. (2000). “After Postmodernism: Reactionary Tribalism.” American Journal of Sociology, vol. 106, no. 1, pp. 40–87.

10. Southern Poverty Law Center. (2000). “´Neither Left Nor Right´” Intelligence Report, Winter 2000, pp. 40–47.

11. Roger Griffin, Nature of Fascism, pp. 166–172. For general background, see Jeffrey Kaplan and Leonard Weinberg, Emergence of a Euro-American Radical Right; Jeffrey Kaplan and Tore Bjørgo, eds., Nation and Race; Martin A. Lee, Beast Reawakens; Cheles, Ferguson, and Vaughan, eds., Far Right in Western and Eastern Europe; Merkl and Weinberg, eds., Encounters with the Contemporary Radical Right; Hockenos, Free to Hate; Michael Schmidt, New Reich; Golsan, ed., Fascism’s Return. On philosophical aspects of neofascist and ethnonationalist ideology, see Antonio, “After Postmodernism.” On occult roots of some neofascist movements, see Spielvogel and Redles, “Hitler’s Racial Ideology.”

12. See, for example, the magazines The Third Way and Scorpion.

13. “Metzger Begins Move to the Top,” The Monitor, January 1988, p. 5. See also Lawrence, “Klansmen, Nazis, Skinheads,” p. 33. On antecedents, see Schmaltz, Hate.

14. Monique Wolfing (leader of the Aryan Women’s League), discussion with Tom Metzger on “Race and Reason,” aired on San Francisco public access television, May 1989. See also Zia, “Women in Hate Groups.”

15. “What Next For Metzger & WAR,” The Monitor, March 1991, p. 9. For background on the skinhead subculture see Hamm, American Skinheads.

16. On de Benoist, see Martin A. Lee, Beast Reawakens, pp. 208–215; on convergence between continents, see Jeffrey Kaplan and Tore Bjørgo, eds., Nation and Race; on Third Position and racially separate nation-states, see Antonio, “After Postmodernism.”

17. Dobratz and Shanks-Meile, ”White Power, White Pride!”

18. Ibid., p. 124. See also Dobratz and Shanks-Meile, “Ideology and the Framing Process.”

19. Ibid., pp. 89–107.

20. Kinsella, Warren. (1995). Web of Hate: Inside Canada’s Far Right Network. New York: HarperPerrenial, p. 258.

21. Ibid. p. 248-249.

22. Ibid. p. 238.

23. Ibid. p. 258.


ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

You may also like...