Олівер Стоун і бліни на лопатьонку

pic_c2bd0c59cafecd0c04309a9e1d15df21

Коли починаєш дивитись фільм, знятий Ігорем Лопатьонком і зпродюсований Олівером Стоуном, відразу ж запитуєш себе: “ЦЕ ЩО ТАКЕ ВЗАГАЛІ?”.

Режисер дає буцімто екскурс в історію України, який виявляється… трохи дивним, якщо б не сказати “хворим на голову”. Тут і “зрада Мазепи”, і “немислима жорстокість дивізії Галичина проти польського, єврейського і російського населення”. Потім ОУН вбивало євреїв і поляків, а американці переховували організатора геноциду Миколу Лебедя. Хрущов зробив “щедрий подарунок”, віддавши Україні Крим, і багато поколінь істориків (кадри з “зеленими чоловічками”) оспорюватимуть правомірність цього рішення. Потім з’явився націоналістичний Народний Рух, з якого беруть початок сучасні українські неонацистські організації. Безкласове суспільство СРСР змінилось жорсткою класовою несправедливою структурою (на відео Володимир Путін коментує про “дику приватизацію”). Це все зробило Україну вразливою перед зовнішніми силами (на відео – протести шахтарів в 90-х), і скоро вона стикнулась з новими способами ведення війни – “кольоровими революціями”. Прозахідний Ющенко (прозахідний він тому, що його дружина працювала в адміністрації американського президента) зробив героєм Степана Бандеру.

Потім починається інтерв’ю Стоуна з Януковичем. Тепла лампова атмосфера біля каміну, екс-президент розповідає про неприйнятні умови кредитів МВФ – підвищення тарифів для населення (відеоряд – обличчя простих українських трударів, лунає тривожна музика). Тут же починає говорити інтерв’юйований тим же Олівером президент Путін – ринки Росії повністю відкриті для українських товарів. Ура, перемога! Але є і погані новини. Екс-міністр Захарченко говорить, що акції протесту планувались вже заздалегідь (фото з Тягнибоком, котрий кидає зігу). Інфографіка: рецепт революції – гроші (американські), медіа (три українських телеканали – Громадське, Спільно.ТВ і Еспресо, підозріло почали своє мовлення майже одночасно. ЦРУ, навіщо ж ви так палитесь?), технології (чума “кольорових революцій”).

А потім перед глядачем відкриваються справжні ворота пекла. Друг американських політиків Сергій Льовочкін дає наказ Попову розігнати Майдан. За допомогою примітивних кричалок (на відео скандують “хто не скаче, той москаль”) організатори всіх кольорових революцій (спойлер: США) об”єднують натовп і спонукають його на державні перевороти. Про все це розповідають інтелігентні та імпозантні Путін, Янукович і Захарченко, а у той же час брудні і агресивні, обдурені світовою закулісою київські демонстранти валять свій законно обраний режим. Скільки прихильників Майдану інтерв’юйовано для фільму? Правильна відповідь – жодного.

Їхав США через США. Бачить США – в США США. Кинув США США в США. США США США США. Якщо в цьому фільмі ви хотіли дізнатися, чому люди повстали проти режиму Януковича – крім ось цієї відповіді ви більше нічого не дізнаєтесь.

США демонізують Путіна і хочуть повалити хороші режими в Ірані та Сирії. США отруїли Ющенка, щоб зробити його президентом. США організували розстріли на Євромайдані. США організували війну на Донбасі і збиття MH 17.

Згадуються інші фільми Стоуна. Цей режисер любить балансувати на межі конспірології, подаючи загально відомі факти у ключі розкаяння за “The White Man’s Burden”. Подивіться, мовляв, що наша країна накоїла в світі, ми були нестерпними і огидними імперіалістами і пригнічували нещасних тубільців з різних народів світу. Стоун записує інтерв”ю з диктаторами і лідерами країн, котрі різною мірою постраждали від агресивного американського імперіалізму. Фідель Кастро, наприклад, розповідає, чому вважає правильним страту кубинців, котрі викрали літак для втечі із Острова Свободи. Подається навіть їх каяття під час судового процесу. Думається, що якби був живим Сталін, Олівер і про нього б зняв документальне кіно. Looking for Koba, або щось типу цього.

Звісно, багато фігні було насправді – і підтримка військових переворотів на користь бананових корпорацій в відсталих країнах Латинської Америки, і “свої сучі сини”, і методичка ЦРУ про тортури. Для американського континенту США – такий собі аналог Російської імперії для Східної Європи. Але чи доречно розглядати будь-яку адміністрацію Білого Дому як дико злочинний і неймовірно імперіалістичний режим, котрий пригнічує все цивілізоване (і не дуже-) людство? Це так само, як порівнювати режими Сталіна, Горбачова і Путіна і робити висновок, що всі ці диктатори однаково погані. Махінації ЦРУ по проведенню переворотів в різних країнах світу давно відомі і їх обговорюють (та засуджують) ліві інтелектуали всіх мастей. Бути проти несправедливої політики своєї держави за кордоном – це такий мейнстрім серед подібної гуманістично налаштованої публіки. А от якщо провести порівняння із сучасною путінською Росією – на чию користь воно буде? Так отож.

Є технологія “кольорових революцій”, про яку можна прочитати, наприклад, в відомій книжці Джина Шарпа “Від диктатури до демократії”. Безумовно, щось подібне сталося і в Україні (навіть двічі за досить короткий історичний період). Чи за всіма подібними змінами влади по різних регіонах світу треба шукати руку американського імперіалізму (а не російського чи взагалі індонезійського)? Безумовно, цей вплив є, як є вплив практично будь-якої сильної країни, чиї інтереси присутні в цьому регіоні, і тим більше вплив місцевих бізнесових еліт. Просто “кольорові революції” – це така безкоштовна франшиза, яка юзає баги в напівавторитарних системах і змушує їх колапсувати. Будь-хто може прочитати цю ж книжку Шарпа і спробувати скинути свій режим – залежно від наявних ресурсів, можливий різний результат. І скористатися цим результатом пост-фактум може будь-хто – як Росія із Кримом і Донбасом, так і ті ж США із “кураторством” Байдена над українськими міністрами і кабальними кредитами МВФ; свою вигоду можуть отримати будь-які еліти на будь-якому процесі, навіть на війні. Пошуки однієї і тієї ж сили, яка все це організовує – чистої води конспірологія.

Цей потішний стоунівський “антиімперіалізм”-антиамериканізм поширюється і за межею Сполучених Штатів. Ліві і праві фріки об”єднуються у боротьбі за все хороше і проти жидорептилоїдів. Показовим тут є співробітництво лівого інтелектуала із світовоим ім”ям Олівера Стоуна і нікому невідомого Ігоря Лопатьонка, котрий не зняв жодного фільму як режисер, окрім, звісно, “України в вогні”. Вихідець з радянської України, живе в США, ностальгує за старими добрими часами, робив бізнес на колоризації старих радянських чорнобілих фільмів. Тепер він автор свого, не менш чорнобілого фільму. На своїй сторінці в фейсбуку Лопатьонок пише, що його творіння – це один з останніх цвяхів у гріб хунти. І з цим фріком Стоун злився у антиімперіалістичному екстазі на українському грунті.

Було б непогано, якби маловідомі і недорозслідувані події Майдану і російсько-української війни розслідували б неупереджені зовнішні спостерігачі (внутрішні будуть надто пристрасними). Але коли ти береш певну конспірологічну версію подій, чітко заангажовану на користь однієї сторони (Російської Федерації), “причісуєш” це лайно так, щоб воно виглядало цукеркою, і подаєш це своїм глядачам, то ти або ідіот, або добре оплачуваний мерзотник. Або одне та інше водночас.

Після гучного успіху свого проекту, Стоун і Лопатьонок планують не менш достойні фільми. Стоун буде знімати документальне кіно про Путіна, а Лопатьонок – про Гейдара Алієва. Що ж, побажаємо успіхів титану і титаньонку антиімперіалістичної боротьби.

Вам также может понравиться...

  • https://www.facebook.com/1642661892689116 Сергей Войтенко

    Стоун – клоун известный. Помнится читал где-то интервью американских ветеранов Вьетнама, где они после просотра его филма “Взвод” крыли его хуями. Там показывалось, как они чут ли не развлекухи ради убивали и насиловали мирных вьетнамцев, хотя за такое был трибунал.

  • https://www.facebook.com/10153517193539670 Anya Hrytsenko

    дослідники калу, ей-богу
    (впрочем, я асилила архив журнала “Русский образ”, так что кто бы говорил, гг)