Як Пинзеник позичив у Сірка очі, дивлячись на курс

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Віктор Пинзеник, міністр фінансів у кількох урядах незалежної України та один із тих представників нашої влади, які здатні зв’язати декілька грамотних слів на економічні теми, вирішив прокоментувати новітню історію курсу гривні на сайті Лівий Берег. Стаття обгрунтовує необхідність вільного курсу гривні до долара, бюджетної екононмії та співпраці з МВФ.

З одного боку, Пинзеник тут пише кілька базових правильних речей про взаємозв’язок курсу гривні, торгівельного балансу, державного боргу та дефіциту бюджету.

Та найважливішим є не те, що він написав, а те, про що мовчить.

 

А саме, оздоровлення торгівельного балансу можливе в два способи:

1) скорочувати валову вартість імпорту;

2) збільшувати валову вартість експорту.

 

Пинзеник реально розглядає лише сценарій 1. Але можливий і сценарій 2. Просто ці два сценарії кардинально відрізняються за заходами, які треба здійснити та соціальними наслідками. Сценарій Пинзеника – це вирішення проблеми за рахунок масового споживача імпортних товарів. Результати ми всі відчуваємо на собі. Добре, що Україна вирощує власну їжу, бо інакше в нас уже був би масовий голод.

Альтернативний сценарій 2 передбачає оздоровлення та модернізацію української промисловості, перехід до експорту більш дорогих та високотехнологічних товарів. Але очевидно, що відповідальними за це рішення є насамперед ті, хто реально керує нашою промисловістю – тобто наша національна еліта, яка воліє радше проїдати отриманий майже на шару в ході дерибану державної власності основний капітал, ніж інвестувати в розвиток. Реалізація такого сценарію серйозно вдарила би по її доходах. Треба було би змінити пріоритети: менше ховати кешу по підвалах, менше витрачати на вілли та яхти, й більше – на оновлення технічної бази заводів.

Пинзеник мовчить про сценарій 2, даючи нам яскравий приклад того, як через дискурс економічної раціональності, насправді, просувається конкретна класова позиція. Адже з точки зору Пинзеника  платити за подолання кризи мають не капіталісти, а наймані працівники та дрібні власники. І це попри те, що їхні незначні доходи за останні роки помітно скоротилися, а курсова, бюджетна політика та підняття тарифів ставить їх на межу фізичного виживання. Це природньо, адже ця трудяща більшість просто не існує для української політики.

Але найбільша проблема у тому, що ця більшість не існує у якості повноцінного політичного класу. Вона не усвідомлює своїх інтересів і не здатна діяти. Тож політиці Яценюків, Пинзеників, Яресьок та Гонтаревих зараз нічого не загрожує.

Вам также может понравиться...

  • Пинзеник один из 3 депутатов, которые голосовали за отмену моратория на продажу земли. Так что ставить его в один ряд с Яценюком и Гонтаревой как-то тупо. КГ/АМ вообщем