Імперія наносить удар

384592009
В Українському академічному середовищі серед істориків є дві різні світоглядні установки. Є історики-джедаї, а є історики-ситхи. Істориків-джедаїв небагато, бо їхні установи не вписуються у те місце, що задавала історії радянська дійсність — служниці ідеології. Справа не в тому, що джедаї аполітичні, ні. Часом вони дуже активні у громадському житті.

Джедаї вважають, що історія, тобто дослідження минулого — є справою науковців. Спирати політичну програму, а надто державну політику на ту чи іншу інтерпретацію минулого — безглуздо і шкідливо. Джедаї служать науці, коли досліджують минуле, а на благо суспільства діють вже не як історики, а як носії певних навичок, або звичайні громадяни — як публіцисти, аналітики, маніфестанти. Врешті, зі зброєю в руках.

Давні ситхи вважають, що завдання історика перед суспільством і державою — це обслуговувати політичну кон’юнктуру. Ситхи пам’ятають часи Імперії, коли історик мав такий високий статус — віщуна Правди, за словами якого стояла міць державного апарату репресії. Звісно, тоді імператор носив червоний балахон, а сьогоднішні ситхи замінили б його на жовто-синій, проте в очах джедаїв вони лишаються частиною того ж зла — темним боком Сили.

Давніх ситхів та клонів в Україні набагато більше, оскільки вони ретранслюють погляд, традиційний для регіону впродовж десятиліть. Для розуміння філософії джедаїв потрібно досить довго навчатися у добрих вчителів, вміти стримувати емоції та мислити відсторонено.

Впродовж останніх двох десятиліть з’явилося нове покоління істориків-джедаїв. Попри те, що ситхів і клонів більше, джедаї більш вправні, багато хто з них навчався в славетних академіях поза нашою зоряною системою. Проте у ситхів є таємна зброя, яку не можуть використовувати джедаї — державний апарат та партійний ресурс.

Група таких ситхів після Майдану засіла в Існтитуті Національної Пам’яті. Головним ситхом у них є Володимир Вятрович — талановитий знавець архівної справи, якого давно спокусив темний бік сили. Нещодавно вони запропонували пакет законопроектів під амбіційним лейблом “декомунізаційний”.

Ці закони — яскрава демонстрація юридичного невігластва, суперечлива та неефективна мішанина, що не тільки не бореться проти того, проти чого має претензію боротися, але й відтворює це сама. Фактично, закон про “борців” є нічим іншим, як законом про державну ідеологію, екстрапольованим в минуле.

Старого собаку не навчити новим навичкам, проте старими вона володіє на рівні рефлексу. Давні кон’юнктурники з ІНП знайшли найкращий час для просування своїх законів — коли Верховній Раді конче потрібно імітувати бурхливу діяльність, на тлі неефективної зовнішньої та внутрішньої політики. Народу треба кинути кістку, аби той притупив свої зуби — закони про декомунізацію! І на цей відвертий популізм народ повівся, навіть “еліта” — редактори видань, викладачі університетів та всілякі блогери, що закон не читали (або читали через жопу), проте щасливі-прещасливі!

Отже, маємо групу істориків-ситхів, що прагне спертися на державу і здобути додаткові “аргументи” у боротьбі з джедаями. Маємо давню плісняву, що розуміє боротьбу з “совком” як повернення до практик СРСР, але у вишиваночці. А з іншого боку ми маємо корумповану бюрократичну державну машину, що “для галочки” ладна прийняти що завгодно, якщо це буде популярним. За всім цим споглядає наша “еліта”, що навалює повні штани щастя: “Вже наступне покоління людей буде жити при не-комунізмі!”. А якщо в суперечці доводиш таки конкретні вади законів, то на захист ідіотських юридичних норм тобі наводять… неефективність та корумпованість судової системи!

Шановні мої молоді історики-джедаї! Серед нас є люди з різними політичними поглядами, проте об’єднує нас певний неписаний кодекс, певний етос та корпоративні інтереси. Якщо частина історичної спільноти повсякчас намагається віддати частину нашої дослідницької автономії до рук держави та політиків, то не тіло вони від спільноти Кліо, а ракова пухлина.

Давні партдержпердуни мають піти, а молоді клони мають попуститися. Хай боряться з “совком” у себе в хаті — луплять себе кулаком по потилиці, поки не виб’ють з себе всі ці галюцінації.

Так чи інакще ми їх посунемо. Повільно, поступово, через відкриті конкурси, через самоосвітні проекти, відкриті лекції, літні школи, публіцистику…

Нехай буде з нами сила!

You may also like...