Анархо-першотравень: проти знецінення життя

1mai

Першого травня анархісти та анархістки виходять на вулиці Києва протестувати проти соціальної політики влади та закликати до солідарної боротьби з експлуатацією та пригніченням.

З часу, коли у травні 1886 року робітниці та робітники анархістських поглядів вийшли на площу Хеймаркет у Чикаго з вимогою восьмигодинного робочого дня (виборовши, зрештою, це право, яке стало загальноприйнятою нормою), ця пам’ятна дата набула всесвітнього визнання — її відзначають у кожній країні світу. На жаль, сімдесят років радянської влади позначились на нашому сприйнятті дня солідарності — СРСР, який ніколи по-справжньому не відстоював інтересів робітничого класу, спотворив Перше Травня. Роки незалежності не допомогли — цей день і досі тягне за собою шлейф закостенілості, офіціозу та покірності до влади.

Уже четвертий рік анархістські організації Києва організовують першотравневий марш, привертаючи увагу до найболючіших проблем суспільства. Ми повертаємо істинний зміст дня міжнародної солідарності трудящих, його соціально-політичну та класову сутність, яку спаплюжила радянська бюрократія, продажні профспілки та “ліві” партії нашого часу. Саме тому, проходячи маршем по вулицях Києва, активістки та активісти скандуватимуть: “повернімо собі солідарність!”.

Ми закликаємо усіх трудящих приєднатися до солідарної боротьби із антисоціальниим Трудовим кодексом, що його прагне прийняти нова влада, наслідуючи “здобутки” режиму Януковича. Проект, проти усіх інкарнацій якого ми послідовно виступаємо, значно звужує повноваження профспілок, узаконює обмеження працевлаштування, примусове переведення та ненормоване навантаження на працівника. Якщо кодекс буде прийнято, роботодавець отримає спрощену процедуру звільнення та додаткові приводи для цього: наприклад, за “розголошення комерційної таємниці” (якою може бути сума зарплати) чи через “участь у незаконному страйку”. До всього, проект дозволяє укладання дискримінаційних строкових договорів та відеонагляд на роботі, а також збільшує термін попереднього випробування до шести місяців.

Ми закликаємо  трудящих жінок, які у першу чергу постраждають від неоліберальних ініціатив уряду, приєднатися до солідарної боротьби за свої класові інтереси — і ми закликаємо чоловіків підтримати їх у цьому. Як відомо, працю жінок в Україні оплачують в середньому  на 19% нижче. Новий Трудовий кодекс може погіршити стан працівниць ще більше, і найперше — вагітних та одиноких матерів. Нині роботодавець може звільнити вагітну жінку чи одиноку матір лише в разі ліквідації підприємства, забезпечивши її працевлаштування, а Мінсоцполітики пропонує можливість звільнення на загальних підставах — значно полегшуючи життя власнику підприємства, що експлуатує найману працю.

Ми закликаємо приєднатися до солідарної боротьби за свої права студенток та студентів, які потрапляють під соціальне урізання. Уже згаданий проект позбавляє випускників права на звільнення від попереднього випробування (за винятком першої роботи за одержаною професією). Окрім того, що підвищені тарифи на проїзд з’їдатимуть значну частину стипендії (так, ціна на студентський проїзний у метро збільшилась втричі), саму стипендію тепер отримуватимуть лише дві третини студентів та студенток, відповідно до рейтингу. Також до кінця навчального року планують скоротити кількість ВНЗ з 802 до 317. Зазначені “деформи” вдарять у першу чергу по доступу до вищої освіти дітей із малозабезпечених сімей (зокрема, випускників сільських шкіл).

Ми закликаємо усіх приєднатися до солідарної боротьби зі щоденним погіршенням умов життя та праці. Стрімка інфляція, підвищення комунальних тарифів та цін на споживчі товари, різке падіння реальних заробітних плат — все це наближає нас до межі зубожіння. У кінці 2014 року кількість безробітних в Україні становила близько двох мільйонів осіб. У не менш складній ситуації опинились ті, хто залежить від мізерної пенсії чи соціальної допомоги — які у багатьох випадках взагалі не виплачуються. Праця в Україні знецінюється, а вартість життя зростає. Краще жити в Україні стає лише мільйонерам, депутатам і чиновникам.

Ми закликаємо мешканців України до солідарності з жертвами та постраждалими від війни, розв’язаної імперіалістичною Росією. В нашій країні зараз вирує, без перебільшення, гуманітарна катастрофа — кількість вимушених переселенців перевищила 1 мільйон осіб. Попри це, заяви політиків, які ніби «опікуються» переселенцями та переселенками, не знаходять підтвердження — люди, яких війна змусила залишити домівки, не отримують гідного соціального забезпечення, не мають підтримки з працевлаштування чи забезпечення житлом. Ситуацію лише ускладнює культурна політика дегуманізації мешканців східних регіонів, яку підтримують чинна влада та засоби масової інформації.

Таким чином, становище усіх без винятку трудящих погіршилось. Уряд, проводячи неоліберальну політику та зазіхаючи на наші права, прикривається війною, яка ніби вимагає таких кроків. Але ми заявляємо, що війна нічого не спише!

В умовах, коли країна потерпає від військової агресії путінського режиму, наша влада систематично намагається відтворити його найгірші риси. Так, спроби обмеження свободи слова є далеко не поодинокими — тут і ініціатива щодо цензурування та деанонімізації інтернету (яку вдалося попередити завдяки зусиллям громадськості), і проект з криміналізації “публічних закликів до ухилення від призову”, і вимога прив’язки мобільних телефонів до паспортних даних. Під прямим контролем держави залишається і сфера культури — фільми та серіали цензуруються за ідеологічними критеріями.

Поряд із свободою слова зазнає утисків і свобода мирних зібрань — влада, яку привів до високих кабінетів масовий низовий протест, прагне убезпечити себе від долі попередників, зміцнюючи репресивний апарат. Достатньо згадати ініціативу депутата Геращенка нібито проти “проплачених мітингів”, що на практиці лише надасть владі новий інструмент боротьби із соціальними активістами, яких поголовно звинуватять у “проплаченості”. При цьому вільно та безкарно діють парамілітарні загони, займаючись рейдерством та рекетом та виступаючи в якості кишенькових армій великого капіталу.

Зважаючи на сказане, єдиною можливістю трудящих добитися гідного життя залишається справжня соціальна революція, що покладе край несправедливості та злидням сьогодення. Лише глобальне знищення капіталізму та держав з усіма  репресивними інститутами, встановлення замість них суспільного виробництва та прямої демократії стане гарантією свободи та достатку. Людські життя та гідність — цінності, за які ми боремося.

Ні бога, ні пана, ні націй, ні кордонів!

Мир хатам, війна палацам!

Марш буде проведено 1 травня у першій половині дня. Якщо хочете долучитися — напишіть, будь ласка, комусь з організаторів. Також слідкуйте за оновленнями.

You may also like...